«Не ми вийшли до УПЛ, а УПЛ опустилася до нашого рівня». Інтервʼю з президентом ЛНЗ – про відсутність інфраструктури та цілі клубу
А також важливість назви та бажання стати самоокупними.
Час знайомитись із ЛНЗ. Перша в історії Премʼєр-ліги команда з Черкащини ще два роки тому виступала в аматорах. Там заснований всередині нульових клуб за десяток років виступів – як в чемпіонатах області, так і чемпіонаті України – виграв усі можливі трофеї. Тобто, з часом вперся в стелю, вище якої був лише рівень професіоналів. І колектив родом з села Лебедин, життя якому дав власник місцевого насіннєвого заводу, пішов на апгрейд.
У 2021 році ЛНЗ заявився на другу лігу, а для солідності клуб переїхав з провінційного Лебедина в обласний центр. І Черкаси впродовж двох років спостерігали блискавичний підйом маргіналів в еліту. Тепер за цією бандою будемо пильніше спостерігати й усі ми.
Але хто і що стоїть за усіма цими досягненнями? Чого очікувати від ЛНЗ – ще одного аграрного клубу в УПЛ? Чого очікує від дебюту в найвищому дивізіоні сам черкаський колектив і його боси? Ну от щоб зʼясувати все це репортер Tribuna.com Микола Решнюк поспілкувався з президентом ЛНЗ Андрієм Полтавцем.
«Ми по-серйозному зайшли в УПЛ»
– Два роки тому, коли ЛНЗ з'явився в другу лігу, в професіонали, звучало завдання для клубу вийти в УПЛ за три роки. Клуб це зміг за два роки. Завдяки чому вдалося перевиконати цю ціль?
– Ми не очікували, що Україна буде в таких форс-мажорних обставинах, і що футбол в країні опуститься на рівень нижче. Умовно, не ми вийшли до Премʼєр-ліги, а Премʼєр-ліга опустилася до нашого рівня. Стало менше легіонерів, менші бюджети у клубів — все це полегшило завдання виходу в УПЛ з тими можливостями та ресурсами, які в нас є.
Тобто, це не тільки ми вийшли в УПЛ. Ми рухалися туди, але й рівень Прем'єр-ліги рухався до нас вниз. Думаю, 5-7 років тому нам і пʼяти років могло б не вистачити, щоб вийти в Премʼєр-лігу.
– Тобто у клубу від початку була і є певна чітка стратегія, якої він дотримується, так?
– Так, є бачення, що ми хочемо на фініші. Є розуміння, скільки це займе часу й коштів, яка філософія та ідея існування клубу. Це самоокупність, правильний бізнес з європейським підходом. І ми розуміємо, що це історія не одного-двох років, а мінімум пʼяти-семи, після чого можна на щось очікувати.
Розуміємо, що ми по-серйозному сюди зайшли. Усвідомлюємо, що нам потрібна академія, база, новий сучасний стадіон, єврокубки, виховання і продаж молоді. Тільки тоді ми зможемо бути самоокупні.
Але ми свідомо на це йдемо і до цього готові. Тобто ціль – прозорий, публічний європейський клуб зі своєю академією, вболівальниками, стадіоном та іміджем потужної сили, яка вміє заробляти гроші на футболі.
Якби ми не бачили на фініші цього проєкту якісь дивіденди, а просто витрату коштів, то ми б ось так і грали на рівні аматорів, витрачаючи 2-3 млн грн в рік. І нам цього було б достатньо.
– Я правильно зрозумів, що на початку свого існування клуб ЛНЗ розглядався лише як соціальна відповідальність вашої компанії, але з його розвитком ви усвідомили, що це може перерости у щось серйозніше та більше?
- Так і є. Поки ми десять років грали на чемпіонат області, потім ще три-чотири роки на аматорах, клуб поступово розвивався. Так само як і наш бізнес. Ми ж не відразу стали однією з топ-30 аграрних компаній України. І паралельно з розширенням компанії більшали наші інвестиції у футбол та амбіції.
І так дійшли до моменту, коли ми на аматорському рівні вичерпали цей потенціал. Зрозуміли, що буде неправильно далі витрачати більше коштів – умовно 3-5 млн грн на рік – і залишатись при цьому в аматорах. Та й ми охололи до цього процесу, не було цікавості залишати це надалі таким соціальним проєктом, який, чесно кажучи, мало хто оцінить. Немає росту – немає майбутнього. І тому прийняли рішення рухатися далі.
– Ви згадали про єврокубки, які є критично важливими для українського клубу, якщо він хоче бути самоокупним. За скільки часу плануєте вийти на міжнародний рівень?
– Час покаже, скільки це займе – рік, три, п’ять. Але ціль така стоїть. Якщо ніяких форс-мажорних обставин не буде, ми її досягнемо.
– А яке тоді завдання в ЛНЗ на дебютний сезон в Прем'єр-лізі?
– Закріпитися. Умовно середина таблиці для першого року нас повністю влаштує. Не хотілося би бути весь сезон на пороховій бочці – маю на увазі місця з 12-го по 16-те. Хоча все може бути.
Стати міцним середняком, силою, яка буде в кожному матчі давати бій будь-якому супернику – це в наших силах. У нас 70% клубів УПЛ можуть зайняти як 5-те місце, так і 16-те місце. Тому далі все буде залежати від кожного клубу, його комплектації, тренерського складу та керівництва.
«Мало хто знає, як розшифровується ПСВ Ейндховен. Але знають, що є такий клуб з Нідерландів шикарний»
– Клуб ЛНЗ має назву компанії, яка його заснувала. Це такий маркетологічний хід, щоб збільшити впізнаваність вашого бренду? Чи який задум у цьому?
– Коли ми робили ребрендинг компанії, змінюючи назву «Лебединський насіннєвий завод», розуміли – про нас все одно на аграрному ринку знають як ЛНЗ. Тим паче завод має свою 150-річну історію. Тому навіть не стали вигадувати якісь нові назви для холдингу. Хотіли цю історичність залишити у трьох літерах – LNZ Group.
І в футболі також. Хоча розуміли, що багато хто не сприйме. Для нових людей, які тільки починають знайомитися з нашим клубом, потрібна розшифровка – що ж таке ЛНЗ. Для нас же, коли ми спілкуємося між собою й говоримо ЛНЗ, абсолютно ніякої асоціації немає, що це насіннєвий завод. Це просто аграрний холдинг, сучасна аграрна компанія. Розшифровка для нас уже вторинна.
Мало ж хто знає, як розшифровується ПСВ Ейндховен, правильно? Але знають, що є такий клуб з Нідерландів шикарний. А розшифровується як Philips Sport і ще якесь нідерландське слово (Vereniging, перекладається як «асоціація» – Тribuna.com). Нормально, заводська команда компанії Philips.
Думаю, з часом така сама історія буде з ЛНЗ. Будуть знати, що є така команда з Черкас, а її власником є така от аграрна компанія.
– Чи правильно в такому разі сприймати клуб ЛНЗ як частину усього вашого холдингу?
– В принципі так. Як один із пазлів всього бізнесу компанії LNZ Group, яка працює в різних аграрних напрямках. Вони диверсифіковані, допомагають один одному. Це власне сільгосп вирощування, виробництво насіння, дистрибуція аграрних товарів. Це декілька самодостатніх напрямків, які в сукупності утворюють наш аграрний бізнес і роблять нас сильнішими.
І футбольний клуб – це один з тих пазлів, який допомагає і буде допомагати всім іншим нашим напрямкам і брендам продуктів бути впізнаваними та розвиватись. Власне, тому в лого клубу розміщені основні елементи лого компанії – три кольорові кружечки, обʼєднані трикутником. Це три основні напрямки бізнесу – агровиробництво, насінництво, дистрибуція. А фіолетовий колір клубу – це колір наших власних брендів.
– А як щодо розвитку самого клубу та його інфраструктури? Яка вона є на сьогодні і якою ви плануєте її зробити в майбутньому? Ви говорили про власну базу, стадіон і так далі.
– На сьогодні в нас з власної інфраструктури практично немає нічого, окрім такого як офіс та автобус. Але її немає не через те, що ми не розуміємо, що вона потрібна. Ми не хотіли робити великі інвестиції в інфраструктуру, тим більше в умовах війни, не розуміючи, в якій лізі будемо грати наступного року.
Але ми були на низькому старті. Готувались до цього заздалегідь і розуміли, що рано чи пізно вийдемо в УПЛ. Зараз в нас є чіткий план, як розвивати інфраструктуру перші два-три роки. Щоб команда могла спокійно тренуватися, а футболісти мали все необхідне для розвитку. Щоб своя академія, і взагалі як нормальний професійний європейський клуб.
Сьогодні повним ходом йде будівництво футбольної бази. На початок вересня плануємо три або чотири поля зробити, щоб тренувались і головна команда, і U-19, і академія. Паралельно з міською владою та обласною адміністрацією проводимо косметичні роботи на центральному стадіоні Черкас, який є власністю міста. Окрім цього треба зробити сучасне освітлення, привести газон до більш-менш нормального вигляду. На наступний рік вже в планах реконструкція газону на стадіоні разом з підігрівом, бо він ще радянських часів.
– Будівництва власної арени на цьому етапі не розглядаєте?
– Ми над цим думаємо, в голові тримаємо, але знову-таки хочемо, щоб розвиток інфраструктури йшов паралельно із розвитком клуба. Якщо ми будемо бачити, що клуб розвивається правильно – є спортивні досягнення, збільшується дохідна частина, є вболівальник – то ми будемо готові, дай бог, після війни та нашої перемоги, розглядати варіант будівництва власного стадіону.
Для нас це не буде великою проблемою. Наразі якогось макета чи проєкту стадіону нема. Але при всіх позитивних тенденціях в державі ми зможемо за рік-два побудувати сучасну футбольну арену.
– В Черкасах?
– Так. Бо ми хочемо, щоб нас позиціювали як клуб міста Черкас та Черкаської області. Адже в компанії LNZ Group бізнес-інтереси є не лише в Лебедині, а й по всі Черкащині й навіть Україні. Компанія широко представлена географічно.
«Якщо десь рік-два назад зі ста пересічних черкащан, можливо, пʼятеро знали про клуб ЛНЗ, то зараз це відсотків 40-50»
– ЛНЗ переїхав до Черкас із Лебедина всього два роки тому. Як в місті сприймають ваш клуб місцеві, враховуючи, що тут історично рідний клуб – «Дніпро»?
– Це трохи гучні слова, що завжди в Черкасах був «Дніпро». Якщо взяти історію місцевого футболу, то в Черкасах назв команд було, мабуть, штук десять. Починаючи від «Колгоспника», потім «Дніпро», «Славутич», «Черкаси», «Черкащина-Академія», потім муніципальний «Дніпро». Всього було, мінялися власники, інвестори. Хоча, так, ще з радянських часів більше пам’ятається саме «Дніпро».
Але не сказати, що у черкаського футболу були великі досягнення чи славна історія. Це не Львів, Харків чи Дніпро. Черкаський «Дніпро» грав в другій лізі Радянського Союзу, в українській зоні займав місця з 15-го по 20-те. Інколи щось там вдавалося досягти. Так само в чемпіонаті України – за 30 років два рази були якісь шанси зайти у вищу лігу. То команда існувала, то потім припиняла існування, то перейменовувалася. Стабільності не було.
Зараз не можна сказати, що ми зайняли чиюсь нішу. Коли ми заходили в Черкаси, був якийсь негатив. Тоді ще існував муніципальний спортивний клуб «Дніпро», якому ми також допомагали. У нас були зустрічі з вболівальниками, ультрас того «Дніпра». Десь вони негативно нас сприймали, десь просили, щоб ми якось перейменували клуб – на «ЛНЗ-Дніпро» чи «Дніпро-ЛНЗ». Але ми озвучили, що не претендуємо на те, щоб забрати бренд «Дніпра» чи монополізувати черкаський футбол. Якщо з'явиться інвестор, який захоче відродити «Дніпро», ми тільки за. Не хочемо забрати історію, яка була до цього. Ми не є правонаступниками тих команд.
Ми є новим проєктом зі своєю історією, яку ми поважаємо і цінуємо. І ми хочемо розвивати свій бренд, який для нас важливий. Тому на сьогодні з фанатами «Дніпра» у нас хоч і не повне, але порозуміння є. Його більшає. Тим паче ми хочемо, щоб Черкаси були потужним футбольним містом.
– Зараз ви – єдиний футбольний клуб з Черкас, який ще й став першим представником області в УПЛ. Як це позначається на вашій вболівальницькій базі в місті?
– Спочатку громадськість, вболівальники й люди, пов'язані з футболом, сприймали нас не дуже серйозно. Навіть негативно, з насторогою. Але коли зʼявився результат [наших виступів], а ми почали робити перші кроки по роботі з вболівальниками, громадська думка змінилась. Прихильників клубу з кожним роком більшає, частина з яких, можливо, через 5-10 років навіть стане нашими фанатами.
Ми зріз не проводили, але якщо десь рік-два назад зі ста пересічних черкащан, можливо, пʼятеро знали про клуб ЛНЗ, то зараз це відсотків 40-50. Дійсно цьому допоміг наш вихід в Прем'єр-лігу. Більше уваги та ажіотажу.
– Як на цій хвилі ви ставитесь до питання повернення вболівальників на стадіони?
– Позиція така ж, як і більшості. Ми за грамотний, обґрунтований підхід до цієї справи – хоча б частковий допуск вболівальників. Звісно, тут безпека в першу чергу, бо все добре поки добре, а не дай бог щось прилетить і будуть жертви – ніхто тоді не пробачить бажання, щоб на стадіонах були люди. Тому ми абсолютно підтримуємо [повернення глядачів], але розуміємо, що кількість вболівальників має відповідати безпековим критеріям, кількості сховищ і так далі.
Ми паралельно також працюємо, готуємося до цього. У нас є два бомбосховища поряд зі стадіоном, які можуть до 500-700 людей розмістити. Сподіваємось, що якийсь доступ до трибун у вболівальників буде.
«Витратити в перший рік дуже великі кошти, щоб одразу вийти в єврокубки — це не наша історія»
– Ще одне жваве обговорення, яке зараз відбувається серед клубів УПЛ, це питання телепулу. Яка позиція ЛНЗ як новачка цих перипетій?
– Ми однозначно за об'єднання. Так, ми новачки, і не маємо такого досвіду існування телепулу. Я на останньому засіданні клубів УПЛ тільки вивчав цю ситуацію для себе. Але навіть під час тієї зустрічі зрозумів, що без об'єднання кожен сам по собі буде менше заробляти або взагалі не буде. Що зараз не час сперечатися і між собою зʼясовувати старі відносини. Всі розуміють, що ми повинні зробити один нормальний, класний продукт. Де, куди й через скільки років його продати – це вже друге питання.
Це вже як бізнес-ризик. Якщо є зрозуміння, що треба створити продукт, то він не може в перший рік приносити прибуток. У нього треба інвестувати. Тому зі своєї сторони ми готові інвестувати в цей продукт, робити все, щоб трансляції були якісні, хто б не був транслятором, і розуміти, що прибуток буде через 3-5 років. Ну, інакше в бізнесі не буває. Головне – щоб був один телепул.
– При цьому сьогодні можлива ситуація, при якій клубам самостійно доведеться шукати та організовувати трансляції домашніх ігор. Наскільки ви готові до такого розвитку подій?
– Ми зараз в клубі обговорюємо три різні ситуації. Перша – коли всі 16 клубів разом, тут все зрозуміло. Друга – коли буде 13-14 клубів, але все-таки хоч якийсь телепул, і ми будемо брати в ньому участь. І вже якщо нічого не вийде, то запасний варіант ми собі готуємо.
Ведемо попередні переговори з деякими трансляторами, щоб, якщо не буде телепула, транслювати матчі нашої команди в якісному форматі на зрозумілій платформі. Але це крайній варіант.
– Ви згадали, що готові зараз вкладати власні кошти у розвиток телепулу. А загалом скільки готові витрачати на ЛНЗ? Який бюджет клубу на наступний сезон?
– У нас сталої цифри – умовно 3-5 мільйонів доларів – немає. Можливо, вона з'явиться з часом. Ми просто для себе розуміємо, що умовно від 3 до 5 млн доларів ми маємо витратити, щоб виконати наші турнірні завдання. Це не враховуючи інфраструктури, будівництва бази, утримання молодіжних команд.
Якщо вдасться це зробити за 3 млн, будемо задоволені. Якщо доведеться вкласти більше, 4-5 млн, тоді будемо вкладати. Сезон довгий, буде трансферне вікно взимку, будемо дивитися де ми. Тобто сталої цифри немає.
– Ваша ситуація контрастує з іншим новачком УПЛ «Поліссям», яке заходить в еліту з уже шаленими бюджетом і апетитом.
– Ми тим шляхом поки що не йдемо. Не хочемо себе порвати, бо не готові інфраструктурно і ментально до таких великих стрибків.
Ми прихильники поступового прогнозованого росту. Наші принципи в бізнесі та в футболі – це не спринт, а марафон. Ми розглядаємо цей проєкт як на довгу дистанцію. Витратити в перший рік дуже великі кошти, щоб одразу вийти в єврокубки – це не наша історія.
– Як щодо зарплат футболістів? Як тут балансуєте?
– Звісно, що зарплатна відомість з виходом в УПЛ збільшилася. Ті гравці, яких ми зараз підписуємо… Маємо надію, що вони стануть лідерами команди та будуть отримувати більше коштів.
Взагалі у нас система мотивації продумана індивідуально для кожного гравця. У нас немає такого, що всі гравці отримують однакову зарплату або премію. Хтось отримує 30 тисяч гривень зарплати, хтось буде отримувати 200 тисяч гривень зарплати.
Так само хтось може отримати премію за гру в тисячу гривень, а хтось і 20-30 тисяч гривень. Це все входить в ту вилочку бюджету – від 3 до 5 млн доларів на сезон. Це все буде залежати від футболістів і результатів.
Ми можемо самі запропонувати переглянути умови контракту в бік збільшення, якщо будемо бачити, що футболіст викладається, його робота потрібна. Або обґрунтувати, чому ми хочемо щось змінити.
«У нас трохи незрозуміла для громадськості схема управління клубом. Є 4-5 людей, які будують його»
– Як взагалі почувається бізнес компанії в умовах повномасштабного вторгнення, враховуючи, що значна його частина в Сумській області?
– Звісно, стало важче. Але якраз завдяки диверсифікації напрямків діяльності групи компаній нам вдається переживати цей період з меншими жертвами. Різні напрямки один одного підстраховують.
Тому, звісно, що прибутковість бізнесу впала, але, якщо гірше не буде, то для своєї компанії великих ризиків у подальшому розвитку ми не бачимо.
– Які у вашої компанії стосунки з першоліговим клубом «Вікторія» з Миколаївки, власник якого також має стосунок до LNZ Group?
– У нас з цим клубом історія дружби та конкуренції ще з часів виступів у аматорському чемпіонаті. Тоді ще, хто не знав, говорив, що ми – одна структура. Просто не всім відома передісторія.
Футбольним клубом «Вікторія» опікується Сергій Бондаренко, який є бізнес-партнером групи компанії LNZ. Це його особиста власність, його бюджет та проєкт. Впливу на футбольний клуб «Вікторія» ми не маємо, підтримуємо максимально дружні відносини та бажаємо розвитку. Бо це наш міцний, добрий друг.
– Якщо з власником «Вікторії» зрозуміло, то з вашим клубом та його структурою керівництва складніше. Президентом є ви, але належить ЛНЗ іншій людині, а компанією керує ще інша людина. Хто у вас головний?
– Так, у нас трохи незрозуміла для громадськості схема управління клубом. Але ми особливо цим не переймаємося. У нас є 4-5 людей в клубі, які будують його. Кожен відповідає за якусь свою функцію, а в кого яка посада – для нас непринципово. Ми по життю вже декілька десятків років йдемо разом з родиною Кравченків, яка і є власником компанії ЛНЗ та футбольного клубу. Робимо одну спільну справу.
Дійсно, зараз власником футбольного клубу ЛНЗ є Віктор Кравченко. Це син Дмитра Кравченка, який є головою наглядової ради LNZ Group і фактично власником цієї групи компанії. Віктор в клубі виконує найбільш важливу роль. Всі трансфери, стратегія клубу – це все погоджується особисто з ним. Він тримає руку на пульсі, сам втручається в ті процеси, які вважає за необхідне. А моя особиста функція як президента – максимально допомагати йому робити все, щоб клуб розвивався.
Віктор Кравченко
– Одне з нещодавніх рішень ЛНЗ, яке привернуло до себе увагу, це запрошення блогера Андрія Колісника в структуру клубу. Як воно приймалось?
– Це якраз ініціатива Віктора Кравченка, який по-новому, по-сучасному дивиться на футбол. Він розуміє, що в сучасному футболі потрібна молода, енергійна кров, яка допоможе розвиватися, готова нове щось в клубів принести. Освіжити, навести лад в інфраструктурі.
Наприклад, ми три роки грали, маючи одного адміністратора в команді й одного чоловіка в пресслужбі. Фінансовою та юридичною роботою взагалі займалася наша юристка групи компанії LNZ, з основного бізнесу. Але зараз футбольний клуб – це вже велика структура, яка потребує професійного підходу у всіх напрямках.
Тому нам потрібна була людина, яка візьме на себе тягар внутрішньої роботи всередині клубу, допоможе налаштувати процеси, навчить нас і сам навчиться, як управляти професійним футбольним клубом.
Цим питанням [призначення Колісника] займався особисто Віктор Кравченко та його помічники, товариші, які також слідкують за цими процесами. Це його бачення і впевненість, що ця людина нам допоможе.
– Простежується тенденція в клубі довіряти молодим кадрам. Бо той же вихід в УПЛ стався під керівництвом Олександра Ковпака, який до ЛНЗ ніде не тренував взагалі. Наскільки задоволені його роботою?
– Результат є, значить, задоволені. Звісно, в УПЛ буде набагато важче. Можливо, не все в нього буде з перших матчів виходити. Але є внутрішнє відчуття і впевненість… Власне, для цього Андрія Колісника й було запрошено. Він має допомогти Ковпаку і його штабу вийти на рівень тренерства в Премʼєр-лізі та зростати.
Якщо Олександр буде зростати й рухатись у правильному напрямку, ми тільки будемо його підтримувати максимально і довіряти надалі. Впевнений, що такий молодіжний наш склад – керівництва, тренерів, аналітичних служб… Нам не по 60 років, щоб згадувати умовно, яким колись було «Динамо». Ми хочемо новий сучасний клуб, тому впевнені – при правильному підході до справи, при такому батьківському контролі зверху старшого покоління, молодість дасть більше, ніж могли б дати ми, доросліші.
– З іншого боку перед стиковими матчами на фініші минулого сезону раптом зʼявились чутки, мовляв, ЛНЗ розглядає заміну Ковпака на Юрія Вірта з «Вереса». Що це було?
– Ми тільки зараз починаємо розуміти, що таке український професійний футбол. Як з інформації без жодної краплі правди можна зробити новину. Ми розуміємо, що це чиясь робота, хто переслідує такими чутками свої інтереси.
Чи то журналісти хочуть підвищити рейтинг своїх сайтів. Чи то агенти хочуть працевлаштувати свого тренера. Чи то конкуренти хочуть, щоб у команді перед важливим матчем були якісь сумніви та негаразди. Це така, м’яко кажучи, нечесна спортивна конкуренція. На жаль, такий український футбол, просто треба фільтрувати це все діло і робити свою справу.
Тоді ніяких переговорів ні з Віртом, ні з Лавриненком, ні з ким іншим абсолютно не було. І навіть думок таких не було. А те, що роздувалося, це хтось переслідував свої інтереси. Хто саме? Чесно кажучи, навіть не хочеться цим перейматись і розбиратись.
– Натомість хочеться розібратись, як же все-таки відбувся нещодавній перехід Пасіча з того ж «Вереса» в ЛНЗ.
– Це продовження тієї ж історії, що з Віртом і Лавриненком. Хтось написав, що за його неофіційною інформацією була оплачена сума 100 тисяч євро [за Пасіча]. І потім роздуваються нікому не потрібні розмови, все підхоплюється іншими медіаресурсами.
Я всю цю історію розказати не можу, але офіційно Пасіч до нас перейшов вільним агентом. Була розмова моя особиста із президентом клубу «Верес» Іваном Надєїним, який підтвердив перед переговорами – якщо по Пасічу буде гарна для самого футболіста пропозиція, він його тримати не буде. Бо інакше хлопець буде грати без настрою, з опущеною головою.
І президент «Вереса», як солідна футбольна людина, пішов назустріч футболісту. Це його абсолютне право з точки зору порядності щодо футболіста і з точки зору інтересів своєї команди, щоб Пасіч не мучився в клубі.
А те, що пишуть за якісь вигадані суми… Я знаю, що представники «Вереса» недавно розповіли деякі інсайди. Була робота агентів Пасіча з «Вересом» – вони домовилися, що Пасіч йде в ЛНЗ як вільний агент, а його агент, який працює з «Вересом», отримує свої якісь козирі. Це вже питання до «Вереса» і до агентів.
– Тобто ви гроші «Вересу» не платили?
– Ні.
Фото: ЛНЗ
