Сумна історія містера Веста.

«Спокійно їду по кільцевій, нікого не чіпаю. Через таблетки засинаю. Відкриваю очі і розумію, що вже на іншій смузі. Клянуся, за мною була вантажівка, яка просто пролетіла. І я подумав, що боюся смерті. Тоді я зупинився і побачив офіцера неподалік від мене. Сказав йому, що жахливо себе почуваю. І перевожу зброю».

17 вересня 2009 року. Двоюрідні брати приїхали у гості до Делонте, прихопивши з собою малечу, яка вирішила, що було б непогано погратися у підвалі, який служив для містера Веста не тільки студією звукозапису, а ще й місцем для зберігання зброї. У дітей не було проблем з тим, щоб цю зброю спочатку знайти, а потім дістати і бігати з нею по всій домівці, граючи в гангстерів. Звичайно, за свою необачність Делонте отримав на горіхи від матері, після чого вирішив перевезти всі небезпечні предмети до свого іншого будинку, в якому буває дуже рідко. Авжеж, зброю він перевозив в чохлі з під гітари. На мотоциклі. В якийсь момент Вест зрозумів, що відчуває втому і починає засипати, що стало наслідком прийому Сероквелю, нейролептику, що використовують для лікування шизофренії, біполярного розладу та задля боротьби з депресійними епізодами. Він зупинився і звернувся до офіцера поліції, щоб той йому допоміг, заздалегідь попередивши, що перевозить з собою зброю.

Наступного ранку Делонте Вест став знаменитим. І навряд чи він хотів такої слави. Для ЗМІ гравець був ласим шматком. Бо діючий баскетболіст НБА. Бо мільйонер. Кожен з журналістів бажав відломити хоч щось від того пирога. Також, саме в той час люди дізналися про те, що Делонте страждає від біполярного розладу. Він сам розповів про свою проблему на суді. Так містер Вест намагався захистити себе. – «Я завжди страждав від нервових розладів. Необхідність захищатися на суді є єдиною причиною, через яку я розповідаю вам це. Тільки не плутайте мою ситуацію з сумним настроєм. Знаю, що сум – це звичайне людське відчуття. Але більша частина людей не буває похмурою завжди. При біполярних розладах весь механізм ламається. Я навіть не знаю, коли мені сумно».

Психологічні проблеми у спортсменів не є чимось незвичайним, від них страждає купа гравців. Але не всі мають сміливість зізнатися у цьому самим собі. Ще рідше вони виносять це на публіку. Бо баскетбол – це маскулина гра, а баскетбольне ком’юніті доволі токсичне. На паркеті та поза ним не можна проявляти слабкість, інакше будеш за це покараний.

Тому містер Вест тримав все в собі, усю кар’єру. Хоча йому було про що розповісти. Наприклад, про розлучення батьків. Як він жив з мамою, в якої не було часу на маленького Делонте і двох інших дітей через те, що вона одночасно могла працювати на трьох роботах. Як його сім’я не мала можливості нормально харчуватися і іноді доводилося лягати спати голодними. Або як він зі своїми старшим братом, молодшою сестрою і мамою були вимушені часто переїзджати до родичів, бо елементарно не мали змогу винаймати власне житло. Чи як Делонте страждав від насмішок однолітків через кумедні вуха та руде волосся. Або як в дванадцять він отримав травму, через яку не міг грати в баскетбол, єдине, що відволікало його від проблем. Як мама віддала його на деякий час батьку, якому було взагалі начхати на свою дитину. Як ще у юному віці під впливом більш старших товарищів почав бавитися із забороненими речовинами.

Проблеми в особистому житті перекинулися й на школу, де Делонте точно не був серед кращих. Вчився він доволі середньо, якщо не сказати погано. Та погані оцінки юний Вест компенсував своєю грою в баскетбол, де йому не було рівних. Із самого дитинства хлопець ставив перед собою максимальні цілі, адже важливою для нього була не участь в баскетбольному матчі, а перемога в ньому. Саме його старання допомогли шкільній команді Делонте дійти до фіналу чемпіонату штату, де він був одним з кращих.

Далі Філадельфія і три роки в Університеті Святого Йосифа. Містер Вест був залізним гравцем стартової п’ятірки. А ще був Джамір Нельсон, людина, з якою нашому герою вдалося створити кращу задню лінію ліги. Це призвело до того, що на третій рік команда Делонте виграла всі двадцять сім матчів та потрапила до вісімки кращих у NCAA.

Майже дев’ятнадцять очок і сім передач в середньому за матч допомогли Весту звернути на себе увагу скаутів з Бостона. У підсумку саме Селтікс вибрали його у першому раунді під загальним двадцять четвертим номером. Потім був перший адаптаційний сезон, який не склався із-за травм, другий, під час якого він поїхав на матч молодих зірок, і третій, який ознаменувався обміном до Суперсонікс.

Транзитом через Сієтл Делонте потрапив в Кавальєрс, де став непоганим доповненням до Леброна Джеймса. І кар’єру Веста в Кевз легко можна розділити на до та після. До – місце стартового розігруючого, контракт 12.7 на 3, та можливість стабільно грати в плей-оф. Після – 17 вересня, Baretta 92, Ruger GP-100 та дробовик Remington 870, вісім місяців домашнього арешту, два місяці випробувального терміну, а також сорок годин виправних робіт.

Та був ще один негативний момент, який можна назвати поворотним. Це плей-оф 2009 року. Тоді Кавальєрс у шести матчах поступилися Бостону, ведучи 2-1 походу серії. Що породило купу чуток, після яких всі забули про поразку Кевз.

«Делонте Вест вступив в інтимний зв’язок з Глорією Джеймс, мамою Леброна Джеймса», – приблизно такі заголовки були на перших шпальтах газет того часу. Насправді, навіть зараз до кінця невідомо, чи це правда. Але диму без вогню не буває. І в роздягальні точно про все знали, адже як ще пояснити те, що команда, яка вела 2-1 і мала гарні шанси на фінал конференції, злила три наступні гри. Без шансів, без боротьби, без командної хімії. Опосередковано ці чутки підтверджує від’їзд Леброна до Майамі. І обмін Делонте до Мінесоти, яка його одразу відрахувала.

Після цього історія Делонте Веста в НБА не закінчилася, його на рік підібрав Бостон. Але то вже був не той Делонте. Двадцять чотири матчі, дев’ятнадцять хвилин та лише 5.6 балів у середньому, тоді він міг дати тільки це. Весь вільний час баскетболіст присвячував самокопанню і рефлексії, аналізуючи своє життя і ті ситуації, які трапилися з ним за останній час.

Життя кращий драматург, тому підкинуло для містера Веста ще одну драму – локаут 2011 року. Ліга і власники не змогли домовитися з профсоюзом гравців, через що було прийнято рішення не грати, а це означало, що ніхто зі спортсменів не мав змоги у той час отримувати зарплатню. Гравці його калібру, які вже встигли заробити свої мільйони, могли б взагалі ніде не грати, просто очікуючи рішення ліги. Або можна було б поїхати в Китай. Але справа в тому, що Делонте не мав змоги покидати кордони США. А жити на зароблені раніше гроші він не міг. Бо в нього їх банально не було через те, що гравець абсолютно не знайомий з поняттям фінансової грамотності. Не знайомий настільки, що в певний момент Делонте та його сім’ї доводилося нагрівати воду на плиті, щоб помитися, адже грошей на новий водонагрівач не було, а старий зламався. Тому містер Вест пішов працювати касиром до меблевого магазину «Home Depot». Як він сам потім пояснить своє рішення –, «необхідністю протягнути до кінця локауту».

Взагалі, ця пауза була гіршим, що сталося з містером Вестом на той час, адже в нього не було змоги грати, а значить, змоги заглушити свої думки. А це значить, що Делонте просто зводив себе з розуму. Він відчував огиду до себе самого, продавав, а іноді просто викидав речі, які нагадували йому про його баскетбольну кар’єру. І добре, що вже в січні 2012 це завершилося, Делонте знов почав робити єдину річ, в якій справді розбирався – стукати м’ячем об паркет. Це дало змогу, по-перше, на якийсь час забути про свої проблеми, по-друге, перестати жити у вантажівці, де Делонте поселився через відсутність можливості платити за нормальне житло.

Після повернення в лігу Делонте протримався недовго. Скандал за його участі у матчі проти Юти, по ходу якого містер Вест вирішив ткнути пальцем у вухо молодого Гордона Гейворда, став останньою краплею. Після цього НБА викреслила ім’я цього гравця. Далі були фарм-клуб Даласа, Китай та Венесуела, ще раз фарм-клуб Даласа, травма і завершення кар’єри.

Сором, страх бути висміяним, зацикленість на своїх помилках та самотність – все це супроводжувало його по ходу всієї кар’єри. Але після її завершення стало набагато гірше. Вест закрився в собі, перестав з’являтися на публіці, а останні новини, що з’являються у мережі, свідчать про те, що гравцю потрібна допомога.

«Делонте Вест був заарештований за незаконне проникнення до чужої автівки і втечу від поліції».

«Делонте Веста помітили на вулиці, коли він просив гроші у перехожих».

«Делонте Вест заарештований за те, що п’яним ломився до поліцейського відділка».

«Делонте Вест почав сварку, вдаривши чоловіка скляною пляшкою».

І все у такому дусі. Нажаль, Делонте Вест потрапляє в новини лише з сумних приводів, ніяк не даючи любителям баскетболу порадіти за його успіхи за межами паркету. Лише одного разу за останній час колишній атакуючий захисник нагадав про себе в позитивному контексті – коли у 2022 році він знаходився на перегляді в лізі BIG3, де грають легенди НБА. Але навіть там в нього нічого не вийшло. Бо занадто повільний, бо розтренований, бо з купою ментальних та фізичних проблем.

Насправді, цей текст не стільки про Делонте Веста, скільки про людину, яка не змогла побороти своїх демонів. Про людину, важке дитинство якої мало вплив на все подальше життя. Про людину, яку зламали невдачі. Це історія про те, як суспільство може створити тиск, від якого неможливо втекти. Не кожен з нас є професійним баскетболістом, якого кожного вечора крутять по телевізору. Не кожен з нас заробляє мільйони. Але кожен з нас є людиною, яка переживає невдачі на роботі та різні негаразди в той чи інший проміжок часу. Та головне не забувати, що труднощі тимчасові, а ніч найтемніша саме перед світанком. Не дайте своїм демонам перемогти, вони тільки цього і чекають.