«Ти – єдиний, хто зміг об’єднати людей». Життєва та кінематографічна правда Кена Картера

Яка у вас перша думка, коли ви чуєте слово «Річмонд»? Скоріше за все більшість почне розмову про футбольну команду з неймовірного серіалу «Тед Лассо» : вічний оптимізм Теда, чудернацькі історії від тренера Бороди та фірмове «ТАААААААРТ» у виконанні Роя Кента вже промайнули у спогадах (якщо ще не бачили, то обов’язково до перегляду). Проте це вигадана історія вигаданої команди, а от історія баскетбольної команди «Річмонд Ойлерс» - справжня.

В 2005 р. в кінопрокат вийшов фільм «Тренер Картер» - заснований на баскетбольному сезоні Шкільної ліги Каліфорнії 1998/1999 років команди Річмондської вищої школи «Річмонд Ойлерс», і діях тренера команди Кена Картера, якого зіграв Самюель Л. Джексон. Він потрапив у заголовки національних газет, коли під час сезону без поразок заборонив своїм гравцям тренуватися або грати матчі, доки вони не покращать свої невдалі оцінки в школі. Тренерська філософія Картера, який зосереджувався на формуванні своїх гравців як людей, а не як спортсменів, отримала похвалу по всій країні, але і критику в суспільстві.

З ним сварилися батьки, його не підтримували колеги та ставили палки в колеса місцеві жителі – проте Кен Картер не відступав від своїх принципів. Його рішення заблокувати спортзал і програти ігри, доки гравці не підвищать свої середні бали, було непопулярним серед спільноти, але коли воно потрапило в загальнонаціональні новини, тоді губернатор Каліфорнії Грей Девіс назвав його героєм і прийшов на першу гру «Річмонд Ойлерз» після підвищення їхніх оцінок. Згодом на підтримку тренера Картера почали ставати і вчорашні опоненти, зрозумівши, що перш за все він бореться за майбутнє своїх вихованців та розвиток їхніх людських якостей.

Кен Картер брав активну участь у створенні фільму та подбав про те, щоб історія була максимально точною. Його участь у творчому процесі – це те, що завадило фільму отримати шаблонний щасливий кінець. Він хотів бути впевненим, що фільм показує історію якомога ближче до правди, даючи зрозуміти, що перемога — це не все для цієї команди. То що хотів донести своїми ідеями тренер Кен Картер ?

«Річмонд складне містечко, але коли я побачив тебе сьогодні, то подумав – він згоден»

 - Це була жорстока школа, коли я в ній навчався, а зараз там ще гірше;

- Тоді забудь – тут немає, що обговорювати ;

- Тепер я не можу – мені запропонували роботу. Час пішов!

Кен Картер народився 1 січня 1959 р. в місті Фернвуд, штат Міссісіпі у багатодітній родині (окрім Кена було ще восьмеро дітей). Попри скрутне фінансове становище батьки старалися дати своїм дітям гідну опіку та завжди вчили їх бути добрішими до інших, оберігали від негативного впливу вулиць та ставили навчання на перше місце. Саме таке виховання і сформувало майбутні людські якості Картера, та особливе ставлення до навчального процесу. Зростаючи з одним братом і сімома сестрами, Кен вважав, що стосунки з ними навчили його бути хорошим слухачем. «Перш ніж ви зможете стати лідером, ви повинні навчитися слухати інших. У мене не було з цим проблем, тому що я мав сім сестер — якщо у вас сім сестер, ви швидко навчитеся слухати та виконувати накази», - саме так згадував свої дитячі роки Картер.

Згодом його родина переїхала до проблемного міста Річмонд, штат Каліфорнія. Вже в ті часи воно мало дурну славу через свою криміногенну ситуацію: вулична злочинність, наркоторгівля, соціальні проблеми та свавілля правоохоронців. Кен Картер був далекий від «бандитської романтики», навіть коли його однокласники намагалися вкрасти газовані напої в сусідньому магазині, то він знаходив власника магазину і запитував, чи може він підмести підлогу або зробити щось інше, щоб заробити на неї. Скоро навчання він почав поєднувати зі своїм новим захопленням – баскетболом.

Він починав грати саме за «Річмонд Ойлерс», отримував нагороди кращого гравця Шкільної ліги , набираючи в середньому 23,3 очки за гру свого останнього сезону. Він закінчив школу як абсолютний рекордсмен за кількістю голів, результативних передач і перехоплень — рекорди, які не будуть побиті, доки через 23 роки він не стане тренером цієї команди та візьме до складу команди свого сина Дем’єна, який поб’є всі рекорди свого батька.

Після закінчення вищої школи у Річмонді в 1977 році молодий Картер, якого тоді називали «Кенні», поступив на навчання до Університету Джорджа Фокса, що в Орегоні, а після цього продовжив навчання у Університеті штату Сан-Франциско. Навчання лише розпалювало інтерес Кена до чогось нового, і вже скоро він пройшов курси з електронної комерції в коледжі Контра-Коста в місті Сан-Пабло (мені одному назва коледжу перегукується з назвами мексиканських картелів?), що поблизу рідного Річмонда.

Завдяки допомозі бізнес-коуча Роджерра Креббса він зміг налагодити свою справу у рідному Річмонді. Кен одночасно володів чотирма підприємствами:  магазином спортивних товарів, магазином брендового одягу, перукарнею та барбершопом. Окрім добробуту своєї родини (на той час він вже одружився та мав сина) Кен Картер вважав, що розвиток бізнесу в Річмонді допоможе створити умови для подальшого покращення умов життя в ньому.

Проте з часом Кен Картер побачив, що його рідне місто лише деградує. Річмонд страждав  від наркоманії, бандитизму та безробіття, а рівень випускників школи становив лише 50 %. Про ті часи він завжди згадував, що «дитина в Річмонді мала на 80 % більше шансів потрапити до в'язниці, ніж до коледжу», і майбутній тренер не хотів ніяк з цим миритися. Саме покращення шкільного виховання та розвиток громади були основними чинниками у прийнятті Кеном Картером наступного рішення – стати тренером баскетбольної команди рідної школи.

«Усе, що я знаю про баскетбол – я дізнався від жінок»

 - Тепер поговоримо про Делайлу. Вона була моєю принцесою, коли я був малий;

- Сер, а гарною вона була?

- О так, сер, вона була як сонце. Але вона була Дияволом, та дівка – чисте зло. «Делайла», панове, - це наш захист з пасткою

У 1997 році Картер почав свою тренерську кар'єру в шкільній баскетбольній команді своєї альма-матер. Новий тренер від початку  хотів покращити стан не лише школи, але й усієї громади, і для цього він поставив умову мати можливість здійснювати повну владу та контроль над шкільною баскетбольною командою, перш ніж прийняти цю пропозицію.

На той момент рівень освіти у Річмондській вищій школі був надто слабкий. Рекорд досягнень учнів не виходив за межі найнижчих 10 % середніх шкіл у штаті Каліфорнія. Баскетбольна команда «Річмонд Ойлерс» теж не вражала у спортивних здобутках та протягом останніх двох десятиліть, з тих пір як учень Картер закінчив школу, показувала низькі результати. Це лише запалило бажання нового тренера до змін і почав він їх кардинально.

Саме через баскетбольну команду Кен Картер і хотів налагодити академічну структуру школи. Він не обмежувався лише спортивним залом, а і виховував своїх учнів поза ним. Картер часто водив своїх гравців на екскурсії до високотехнологічних фірм у Кремнієвій долині, щоб вони зрозуміли цінність освіти. «Є менше 5000 робочих місць у всьому професійному спорті, якими можна заробляти на життя, але одна компанія, «Microsoft,» має понад 10 000 мільйонерів» , - саме так мотивував до навчання своїх вихованців Кен. Також тренер почав самотужки боротися зі сміттям та графіті на стінах школи, а торговці наркотиками тепер не могли спокійно продавати отруту на шкільних майданчиках. За перші два місяці свого перебування у Річмондській вищій школі він зміг досягнути прогресу насамперед у відношенні учнів одне до одного та зовнішньому вигляді навчального закладу.

Проте найефективнішою схемою став «контракт Картера». Щоб потрапити до шкільної баскетбольної команди кожен учень мав підписати договір між собою та тренером про обов’язкове дотримання певних норм : середній бал  мав бути 2,3, ідеальна відвідуваність уроків, постійне сидіння в першому ряду та звертання до чоловіків і жінок на «сер» і «пані» відповідно. Учнів також вимагали вчитися по 10 годин на тиждень, вчасно здавати домашні завдання та дотримуватися правил етикету. Особливий акцент Кен Картер у своєму контракті зробив на недопустимості вживання алкоголю та наркотиків, а в день гри кожен гравець мав бути одягнутим в костюм з краваткою. Батьки учнів теж мали підписати ці контракти та слідкувати за дотриманням умов, але багато з них не хотіли йти на зустріч тренеру, маючи власні проблеми та позицію, що якщо баскетбол і допоможе становленню їхніх дітей, то навчання навряд.

Як не дивно, такої думки дотримувалося і більшість вчителів в Річмондській вищій школі. Картер від початку підписання контрактів зі своїми вихованцями попросив своїх колег про виписку відвідуваності та оцінок своєї команди, але не всі йшли з ним на контакт, особливо, вчителі які працювали в цьому закладі досить давно. Вони не бачили логіки у середньому балі 2,3 (при тому, що середній бал по США становив 2,0), та не вважали, що цих «майбутніх злочинців» можна зацікавити до навчання. Але Кен Картер лише посміхався, поки його команда починала творити фурор.

Новий рівень дисципліни, якого вимагав Картер, творив чудеса на баскетбольному майданчику. До січня 1999 року багаторічні невдахи «Річмонд Ойлерс» досяг рекорду переможної серії 13-0 та стали головними фаворитами за звання Чемпіону штату Каліфорнії серед шкіл. «Вперед Ойлерз!», - вивіски які можна було зустріти не лише в Річмондській вищій школі, але і на магазинах та підприємствах міста. Ними захоплювалися інші учні, починала з’являтися повага вчителів та визнання на рівні штату. В один момент шкільна баскетбольна команда стала головними героями Річмонда, але хлопці забули про головне – «контракт Картера».

«Якщо ви не будете вчитися – ви не будете грати»

- Ваша робота вигравати баскетбольні матчі, містере Картер. Рекомендую вам повернутися до своєї роботи;

- А ваша робота – навчати дітей. Рекомендую почати її виконувати

Про стрімкий успіх «Річмонд Ойлерс» гуділа майже вся Каліфорнія, гравці вже характеризували себе як «переможці», але в один момент тренеру Картеру стало зовсім не до радощів. Він виявив, що 15 з 45 його вихованців не виконують умови підписаного від початку контракту, та мають середній бал нижче зазначеного. Це обурило Картера і він вирішив діяти максимально радикально – закрити спортивний зал та зупинити сезон поки гравці не виправлять свої оцінки. Він навіть не здогадувався наскільки це рішення схвилює не лише спільноту Річмонду, а і всіх в США.

Він привів гравців до шкільної бібліотеки, де чекали інші вчителі. Картер вирішив покарати всю команду, а не лише гравців-порушників, тому що, на його думку, це був єдиний спосіб змусити однолітків працювати на користь академічних досягнень та на взаємодопомогу одне одному. «На той момент, —я був готовий програти весь сезон», - згадував з часом тренер Картер.

Дії Картера, які учні Річмондської вищої школи назвали «Великим блокуванням», набули широкого розголосу. Все місто було шоковано такими радикальними методами тренера, бо всі вже були у передчутті продовження переможної серії «Ойлерс», а через локаут їм було зараховано дві поразки та подальші ігри були під серйозним питанням. Його магазин спортивних товарів було розгромлено, а його особисте майно було пошкоджено. Дехто також звинуватив Картера в опортунізмі. Одного разу йому навіть плюнув на лобове скло машини звичайний перехожий. Кен Картер в один момент відчув себе наче середньовічний правитель Флоренції Джироламо Савонарола - ставши в один момент зрадником для тих, хто ще вчора поклонявся йому.

Меседж Картера був простим: спортсмени не звільнені від дотримання правил і успіху в навчанні лише тому, що вони можуть вразити натовп і виграти баскетбольний матч. Відступати від своїх правил він не збирався, хоч якби цього не хотіли його опоненти. Шкільна рада Річмондської вищої школи стверджувала, що Картер був лише тренером і не мав права закривати спортивний зал та одного разу винесли на голосування припинення локауту, що було підтримано більшістю голосів. Через тиждень після цього хаосу Кен певною мірою пом’якшився та дозволив зіграти два матчі чемпіонату (в яких «Ойлерс» отримали дві перемоги, проте зал для тренувань лишався закритим). 

Попри суворість «контракта Картера» та власні амбіції всі гравці «Річмонд Ойлерс» розуміли одне – тренер Кен Картер єдиний, хто дійсно турбується за їхнє майбутнє в цій школі. Вони знали і те, що без зусиль та програми тренера цей сезон став би таким же провальним, як і попередні. Тому хлопці прийняли дійсно виважене та доросле рішення – виконати контракт до кінця. Замість м’ячів вони взялись за підручники та почали вже переможну серію серед шкільних предметів.

Картер був приємно вражений такою жагою та взаєморозумінням між хлопцями, та вирішив і тут їм допомогти. Під час локауту він проводив семінари, навчаючи своїх гравців, чому вони повинні зосередитися на шкільних заняттях перед баскетболом. Серед доповідачів були гравець НБА Браян Шоу, а також бізнес-лідери, такі як Роберт Браун - власник «Sportsvisions», фірми спортивного маркетингу в Окленді. Вже в найближчій час гравці виправили свої оцінки та довели своєму тренеру, що варті свого слова і можуть знову відновити повноцінні тренування.

Одночасно з цим, репутація Картера почала йти вгору і серед вчорашніх ненависників. Батьки високо оцінили таку турботу від тренера, як згадувала матір одного з них : «Спочатку я була засмучена через локаут, але коли я зрозуміла, що робить тренер, я був щаслива. А тепер подивіться на радість та натхнення моєї дитини». До них доєдналися і вчителі, які не могли повірити, що вчорашні шибайголови тепер стали старанними учнями, та зовсім по іншому ставляться до життя школи. Особливу підтримку він отримав від директорки Річмондської вищої школи Хайді Фауст-Вітмор, яка попри першочерговий скептицизм стала на бік Картера, та навіть підтримувала локаут.

Неочікуваною була підтримка Картера від політичних діячів, зокрема, від губернатору штату Каліфорнія демократа Грея Девіса, який сказав: «Я думаю, що Кен Картер герой. Очевидно, що не кожна дитина потрапить до НБА, але від того як вони навчаються в школі будуть залежати їхні успіхи в подальшому житті». Губернатор також відвідав першу гру «Річмонд Ойлерс» після закінчення локауту. Не скупився у компліментах тренеру Картеру і одіозний радіоведучий – республіканець Раш Лімбо : «Те, чого ви добивається на тренуваннях та ваша життєва філософія– це саме те, що я намагаюся робити в своїй радіопрограмі і повсякденному житті. Ми обоє намагаємося присвятити своє громадське життя прагненню до зміни суспільства, але Картер надихає людей, які не бояться йти всупереч всьому».

Початковий публічний гнів перетворився на підтримку та похвалу Картера за те, що він віддав перевагу хорошим цінностям для своєї команди. Картер був завалений листами підтримки з усієї країни. Телефонували, CNN, Sports Illustrated, Los Angeles Times, журнал People, USA Today і The Today Show. Його повідомлення про те, що спортсмени повинні вчитися, а не розраховувати на спортивний потенціал як єдиний вихід із міського життя, вразило струни душі багатьох громадян США.

Загалом, кожен учень, який грав під керівництвом Картера з 1997 по 2002 рік, закінчив Річмондську вищу школі з відмінним середнім балом, крім того, усі 45 гравців із сезону 1998/1999 років, включно з тими, які мали низькі середні показники, що спричинило локаут, зуміли вступити до університетів чи коледжів. Декілька навчалися у доволі відомих закладах, таких як Каліфорнійський університет і Університет Невади в Лас-Вегасі , а син Картера Демієн вступив до Військової академії США у Вест-Пойнті , Нью-Йорк .

«Велике блокування» принесло Кену Картеру не лише повагу в рідному місті та по всій країні, але і ріст популярності. Ця історія просто була створена для кіно, і кінематографісти не підвели. В 2004 р. MTV Films та Tollin/Robbins Productions почали роботу над фільмом «Тренер Картер», як не парадоксально, режисером став…Картер, щоправда Томас (родинних зв’язків з Кеном не мають), а головним консультантом при створенні фільму звичайно став сам Кен.

«Це історія про реальних людей, які знаходять реальні рішення реальних проблем»

- Чотири місяці тому, коли я погодився на роботу в Річмонді, я мав план. Той план провалився. Я прийшов тренувати баскетбольну команду, а ви стали учнями. Я прийшов тренувати хлопців, а ви стали чоловіками. І за це я вам дякую.

Виробництво фільму почалося в середині 2004 року і закінчилося в кінці  року. Місця зйомок фільму включали Лонг-Біч, Каліфорнія та Лос-Анджелес. На роль Кена Картера було запрошено одно з кращих акторів свого покоління – Самюеля Л. Джексона, в біографії якого теж є схожа з його персонажем історія непокірності. Після закінчення школи вивчав він акторську майстерність у коледжі «Моргаус» в Атланті. Оскільки це були часи протесту проти війни у В'єтнамі та усвідомлення чорношкірим населенням США своєї ідентичності, то й молодий Джексон належав до активістів боротьби за права чорношкірого населення. Він та його колеги зайняли приміщення коледжу і протягом двох з половиною днів тримали заручниками викладачів вимагаючи ввести викладання предметів з історії та культури їхнього народу. За насильницькі дії Семюеля на певний час відрахували з коледжу, але після поновлення навчання він став віддавати більше часу науці, ніж політиці.

Фільм вийшов на екрани 21 червня 2005 року. Кен Картер надзвичайно підтримав фільм і високо оцінив його правдивість, сказавши Chicago Sun-Times, що «98,5 відсотків того, що ви бачите, відповідає моєму власному життю та тому, що зі мною сталося. Майже найбільшою зміною були просто імена гравців і вчителів, тому що ми не хотіли нікого збентежити». Серед акторів можна виділити Ченінга Татума (його професійний кінодебют, зіграв одного з головних гравців), Роберта Річарда (зіграв сина Картера Дамієна) та співачку Ашанті (роль дівчини капітана команди).

Фільм правда мав деякі відмінності від реальної історії. Окрім зміни прізвищ учнів та вчителів багато разів неточно зображуються результати та рекорди команди. У кінострічці локаут починається, коли команда має рахунок 16-0, хоча насправді рекорд команди був 13-0, а також зображено, як Картер навішує замок на двері спортзалу на час блокування. Насправді Картер не робив цього цілий тиждень, тому що це завадило б іншим видам спорту використовувати тренажерний зал і проводити уроки фізкультури. В одній із найпомітніших помилок у фільмі персонаж у фільмі називає гравця «наступним Леброном Джеймсом». Дія фільму розгортається в 1998/1999 роках, коли Джеймс навчався у восьмому класі штату Огайо і навряд чи був відомим у країні гравцем, і не було б сенсу для гравця, який насправді старший за Джеймса, називати «наступним Леброном Джеймсом».

Фільм отримав загалом позитивні відгуки: Rotten Tomatoes дав оцінку 65% на основі 144 відгуків від критиків (середня оцінка 6,1/10) і 84% від глядачів із середньою оцінкою 3,7/5. Internet Movie Database — 7,1/10 (60 416 голосів), Metacritic — 57/100 (36 відгуки критиків) і 8,1/10 від глядачів (69 голосів). Загалом від критиків фільм отримав змішані відгуки, а від глядачів — позитивні.

Під час показу у США, що почався 14 січня 2005 року, протягом першого тижня фільм був показаний у 2,524 кінотеатрах і зібрав $24,182,961, що на той час дозволило йому зайняти 1 місце серед усіх тогочасних прем'єр. Показ протривав 112 днів (16 тижнів) і завершився 5 травня 2005 року. За цей час фільм зібрав у прокаті у США $67,264,877, а у решті світу $9,404,929, тобто загалом $76,669,806 при бюджеті $30 млн.

А як склалась подальша доля Кена Картера?

Кен Картер продовжував тренувати в Річмонді до 2002 року, коли він використав свою національну славу завдяки історії з локаутом на нові можливості для бізнесу та тренерства. Він знову потрапив у заголовки газет у листопаді 2000 року, коли проїхав на самокаті від середньої школи Річмонда до Капітолію штату Каліфорнія в Сакраменто, щоб привернути увагу до проблем фінансування шкіл. До виходу фільму Картер тренував команду "Slamball Rumble". Слембол - це різновид баскетболу з використанням батутів. Під керівництвом Картера Рамбл виграв чемпіонат зі слемболу 2002 року. Раніше в 2002 році Олімпійський комітет Солт-Лейк-Сіті вибрав його нести Олімпійський вогонь через район затоки Сан-Франциско.

Сьогодні Картер працює переважно як затребуваний мотиваційний спікер. Він також заснував фонд тренера Кена Картера. Згідно з веб-сайтом Картера, місія Фонду полягає в тому, щоб «допомагати молоді, надаючи вказівки та інструкції щодо особистого розвитку, навчання та спорту, щоб покращити соціально-економічні умови для них та їхніх сусідів». Він написав кілька мотиваційних книг, у тому числі «Так, пані, ні, сер: 12 важливих кроків до успіху в житті», яка була випущена в 2012 році, і створив кілька мотиваційних DVD-дисків, які він продає на своєму веб-сайті.

Спадщину Картера можна побачити в Новому Орлеані, де колишній гравець Кріс Гібсон планує відкрити готель. Його можна знайти в Окленді, де Кортні Андерсон, член тієї команди Річмонда 1999 року, готується до Oakland Raiders НФЛ. І це можна побачити на прикладі його сина Дем'єна, якого після закінчення школи прийняли до Академії Вест-Пойнт. Кен Картер показав, наскільки важливим є те, що тренер або педагог вкладає в голову та душу свого учня, хоч для цього інколи треба йти наперекір системі.

P.S. «Найбільше ми боїмося не своєї невідповідності, найбільше ми боїмося своєї непомірної сили. Нас лякає наш блиск, а не наш морок. Бути маленьким та скромним – не найблагородніша роль. Незначність нікого не надихає, навіть якщо вона  зручна оточуючим. Ми хочемо блищати та сяяти. Не тільки деякі з нас, але й кожен. А навчившись сяяти, ми несвідомо спонукаємо всіх оточуючих. Коли ми звільняємось від своїх страхів, ми автоматично звільняємо інших...»

Фото: Richmond High School, George Fox University, MTV Films, Paramount Pictures, Tollin/Robbins Production