Жиру мотивувало чемпіонство Франції у 98-му – тепер він її найкращий бомбардир в історії
Герой усіх своїх команд.
Матч з Австралією запамʼятається Франції у першу чергу тим, що Олівʼє Жиру зробив передостанній крок, щоб увійти в історію – своїм дублем наздогнав Тьєррі Анрі за кількістю голів у збірній.
А у матчі з Польщею Жиру відкрив рахунок – і став офіційно найкращим.
При цьому Жиру не був голеадором «преміум-класу» типу сучасного Бензема, Мессі з Роналду чи того ж Анрі – але працьовитістю та витримкою заслужив цей рекорд.
Перший спогад Жиру про збірну – провал Франції у відборі ЧС-1994. А перемога на ЧС-98 переконала Олів'є у тому, що він хоче бути футболістом
Ще малим Олівʼє вже стежив за своєю збірною – і з дитинства дізнався, що таке провал гранда. Коли Жиру ще тільки планував йти в академію «Фрожа», Франція якраз намагалася вийти на ЧС-1994, але програла у вирішальному матчі з Болгарією через гол Еміля Костадінова на 90+1-й – і залишилася ні з чим.
«Матч Франції із Болгарією у 1993-му на «Парк де Пренс», коли Костадінов зупинив нас за крок від ЧС у США. Мені було лише 7 – і це був мій перший сумний досвід з «Ле Бльо». Поганий спогад», –згадував форвард пізніше.
Однак за 4 роки збірна Франції перебудувалася – і виграла ЧС. Ця перемога і мотивувала Жиру усе ж серйозно зайнятися футболом:
«Це був перший турнір, за яким я стежив зі справжнім запалом. Родиною ми зазвичай фарбували обличчя у кольори прапора. 12 липня 1998 року, у день фіналу, ми вийшли на вулиці святкувати.
Ця подія зробила моє дитинство і понад усе підтвердила мені, що я хочу стати футболістом», – розповідав Жиру.
Цікаво, чи знав той юнак, що через 20 років він стане чемпіоном світу, а через 24 – одним з двох (поки що) найкращих бомбардирів в історії Франції?
Жиру – майстер видовищ: премія Пушкаша за той-самий-гол «Кристал Пелас», шедевр у ворота «Атлетіко», важлива роль у чемпіонстві «Мілана»
Олівʼє недарма пішов у футбол – на клубному рівні у нього склалася ледь не карʼєра мрії. Сенсаційний «Монпельє», який виграв чемпіонство, «Арсенал», «Челсі», «Мілан» – за іменами виглядає максимально круто.
Так, у Жиру були проблеми на шляху. Це і останні роки у складі «канонірів», звідки француз, певне, єдиний раз в карʼєрі пішов не без конфлікту. «Це була очевидно жахлива ситуація в «Арсеналі». За півтора роки все перейшло з поганої ситуації в жахливу. Я не міг там продовжувати. Я не міг проводити ще рік в «Арсеналі» та залишатися в запасі, ба більше, другим запасним».
Це наклалося на кризу в лондонській команді: розуміння, що Венгер має піти, вже перезріло, «Арсенал» вперше за 20 років не вийшов у ЛЧ, і в сезоні 2017/18, коли Олів'є взимку пішов до «Челсі», клуб знов став лише шостим в АПЛ.
Однак за час Жиру в «Арсеналі» і футболісту, і вболівальникам є що згадати. У першу чергу – гол «Кристал Пелас» 1 січня 2017 року ударом скорпіона, завдяки якому француз виграв премію Пушкаша.
У «Челсі» Жиру відігравав важливу роль – і, хоч в останні роки й запамʼятався більше як «суперсаб» (в АПЛ у трьох повних сезонах було 7, 12 (але там була травма) та 8 виходів в основі), це не заважало йому користатися зі своїх нагод на максимум.
Лише з найзнаковішого (і фанати «пенсіонерів» явно накидають більше у коментарях):
• перший хет-трик за «Челсі» у ворота київського «Динамо» в ЛЄ 2018/19;
• покер «Севільї» в ЛЧ 2020/21;
• гол через себе в 1/8 фіналу тієї ж переможної ЛЧ, яким «Челсі» виграв перший матч проти «Атлетіко».
У підсумку – 39 голів за 119 появ на полі, але – важливо – ключових голів. Таку результативність нападник пояснював просто: «У «Челсі», якщо ти не забиваєш достатньо, клуб обирає іншого футболіста на заміну».
Зрештою, важливість не дорівнює кількості – і Жиру все ж замінили на Ромелу Лукаку (ой, хто ж знав у 2021-му, як усе закінчиться). У «Мілані», куди Олівʼє, здавалося, їде складати компанію Златану у дограванні у футбол, став одним із лідерів – 11 голів за 29 матчів чемпіонського сезону. Це спільний перший результат у клубі разом з Рафаелем Леау.
Нині він продовжує лишатися одним із лідерів «россонері» і, схоже, не збирається зупинятися.
Жиру у Франції –справді «форвард Ліги Націй», а ще йому пощастило з Бензема. Але це не применшує його здобутки
Цілком ймовірно, що перевершення бомбардирського рекорду Анрі могло й не статися. Його й не мало статися – Жиру їхав на ЧС у Катарі у статусі запасного. Та й у 2018-му не те, щоб він себе зарекомендував як форварда «великих турнірів». Це саме там Олів'є у складі чемпіонів світу провів 546 хвилин на полі без жодного удару в площину воріт! Тоді ж «форсилася» інформація про нібито матч без єдиного дотику до мʼяча, але жодних підтверджень чи більш-менш притомної інформації щодо цього не було – як, власне, і того, в якому саме поєдинку це сталося.
Та й якщо порівнювати статистику голів Жиру із Анрі, то на великих турнірах він їх забивав майже удвічі менше. Олівʼє має чотири голи на ЧС та три Євро (з урахуванням дубля Австралії), Тьєррі – по 6. Тож коли в коментарях до нашого телеграму про ЧС його назвали «форвардом Ліги Націй», то мали рацію – більшість голів нападника припадають на товарняки та саме цей «напівтовариський» турнір.
Додайте ще й те, що Олівʼє дуже пощастило з роллю у збірній. Адже найсильніший форвард Франції цього покоління – Карім Бензема. Однак чинний володар Золотого м'яча сам подарував Жиру кілька шансів. Спочатку тим самим скандалом з Матьє Вальбуена, через який випав зі збірної майже на 5 років. А цьогоріч – дуже й дуже прикрою травмою. Якби не вона – навряд би Жиру узагалі вийшов на поле проти Австралії.
Але не варто применшувати здобутки Олівʼє через це. Адже він – хоч і ніколи не був «ідеальним» форвардом – усе одно заслужив на те, щоб отримати свій шанс. Так, і шанс у товарняках та Лізі Націй теж.
Чи буде він найвеличнішим нападником в історії Франції? Навряд чи. Чи залишиться він серед тих, кого потім будуть згадувати як «отого крутого форварда, чий рекорд хоче побити Мбаппе»? Цілком.
Тим паче, що в історію він уже увійшов.
Щоб не пропустити найголовніші новини напередодні турніру та під час самого ЧС, підписуйтеся на наші оновлені під головну подію року соцмережі:
А також встановлюйте наші додатки:
Фото: АПЛ, Goal.com, Lan Hongguang/Global Look Press
