Герой Флоренції. Історія Габріеля Батістути
Габріель Батістута є еталонним форвардом. Вміння поводитись з м’ячем, гольове чуття і пристрасть на футбольному полі роблять його великим, грандіозним, неповторним. Деколи навіть доводиться заздрити фанатам «Фіорентини», що вони дев’ять сезонів насолоджувались його грою. Про кумира мільйонів читайте далі....
Для мене Габріель Батістута є еталонним форвардом. Вміння поводитись з м'ячем, гольове чуття і пристрасть на футбольному полі роблять його великим, грандіозним, неповторним. Деколи навіть доводиться заздрити фанатам "Фіорентини", що вони дев'ять сезонів насолоджувались його грою. Пишучи статтю, я згадав, що недавно (здається це було після матчу Україна - Македонія) тато Матулкіна (а ми сиділи на "Арені Львів" поруч) сказав, що я подібний на Батістуту. Звісно, що виглядом (а не футбольним талантом), і це було класне порівняння, порівняння з кумиром. І не тільки моїм кумиром, а й багатьох тисяч інших футбольних шанувальників.
Дитинство
Невелике містечко Реконкіста (провінція Санта Фе, північ Аргентини) до Його народження не привертало до себе великої уваги й навряд чи могло похвалитись своєю історію й минулим – місто засноване 27 квітня 1872 року як військовий форт полковником Мануелем Облігадо. І тільки назва, яка відносила нас на сторінки середньовічної історії боротьби проти арабського завоювання Європи могла чимось зацікавити невелику групу туристів, які, мандручуючи вздовж Парани, хотіли знайти щось цікаве й екзотичне. І навряд би щось знайшли – в другій половині ХХ ст. Реконкіста була звичайним робочим містом, де єдиним цікавим і вільним заняттям було рибальство (рукав Парани був щедрим із місцевим населенням) та футбол... Пройшов час і вже сьогодні Реконкісту згадують в більш яскаравих кольорах: "Тут народився Він. Тут пройшло Його дитинство. Фантастика". Він – легенда. Він – Габріель Батістута.
Народилася майбутня зірка футболу в той час, в тому місці і за таких обставин, що будь-які мрії про щасливе майбутнє здебільшого так і залишались мрією (звісно, якщо ти не загублений діамант, який просто потрібно почистити й відшліфувати до блиску). Батьки Габріеля не купалась у розкоші, навпаки, Омар (працював на скотобійні) та Глорія (шкільна секретарка) Батістута часто думали, чи зможуть вони завтра прогодувати сім'ю. Незважаючи на фінансові проблеми, вони зуміли виховати сина у правильному дусі й привити йому любов до спорту – батьки Габріеля розуміли, що це є єдиним шансом вийти із цього абсолютно неперспективного містечка.
Могло так статись, що ми ніколи б не знати про Габріеля, як футболіста (і я б писав статтю про ..хм.. Сінішу Міхайловіча). У дитячому віці він любив абсолютно всі ігри із м'ячем, а найбільше – баскетбол. Глорія з Омаром бачили, як їхній син з легкістю закидує м'ячі у корзину і нероздумуючи записали сина у баскетбольну школу. Зміни відбулись у 1978 році, коли дев'ятирічний Габріель, натхненний грою Маріо Кемпеса на золотому для Аргентини мундіалі, зробив найважливіший вибір у своєму житті – поміняв баскетбольний м'яч на футбольний. Колесо історії закрутилося, його шестерні нарешті натрапили на правильний шлях і ми таки дізнались про велич Габріеля Батістути.
У Реконкісті я тренувався двічі на тиждень. Якщо йшов дощ, не тренувався взагалі.
Переписавшись у футбольну секцію, Габріель зразу відчув, що грати на позиції форварда йому не тільки подобається, а й чудово виходить. Він із великим задоволенням раз за разом відправляв м'ячі у ворота суперників. А вже у сімнадцятирічному віці, граючи за молодіжну команду "Платенсе", Габріель виграв чемпіонат провінції. Зауважу, що без юного Батістути "Платенсе" навряд би розраховував на цю перемогу, саме Габріель забив переможний дубль у ворота "Ньюеллз Олд Бойз", який і вирішив долю чемпіонства. І не тільки чемпіонства, набагато більшою перемогою для нього була зустріч із Марсело Б'єлса, який тоді тренував основну команду "Ньюеллз Олд Бойз" і вирішив взяти молодого таланта в свою команду.
Проте і тут все могло скластись по іншому – Габріель сумнівався чи варто йому покидати Реконкісту. Згодом він згадував:
Моя кар'єра могла скластися зовсім інакше. Я не відчував стовідсоткової впевненості в тому, що варто залишати рідне містечко Реконкісту. Грав з друзями, познайомився з Іриною, моєю майбутньою дружиною. Я був закоханий. Але приїхали люди з клубу «Ньюеллз Олд Бойз» і запропонували мені перебратися в Росаріо. Зрозумівши, що це може виявитися шансом всього життя, я поїхав. Там все і почалося. Непростий був час. У Реконкісті я тренувався двічі на тиждень. Якщо йшов дощ, не тренувався взагалі. У «Ньюеллз» першим, хто мене зустрів, був Марсело Б'єлса. В ту пору він був таким же, як зараз, – пристрасним тренером, роботягою, що знають про футбол майже все.
Аргентинський вояж Батістути
Провівши рік в молодіжній академії клубу, Габріеля почали залучати до основної команди. У своєму першому сезоні справжнього дорослого й професійного футболу, Батістута відзначився 7-ма голами у 24-х зустрічах. Незважаючи на успіхи, Габріелю було дуже важко адаптуватись в Росаріо із двох причин: зайва вага (Б'єлса змусив гравця вирішувати свої великі проблеми із зайвою вагою, і, крім того, Габріелю доводилося тренуватися в дуже важких умовах) та місце проживання (він жив у маленькій кімнатці на стадіоні і де вдосталь наслухався жартів про свою зайву вагу – до нього навіть приклеялось прізвисько "товстун"). Батістуті потрібні були зміни, адже, живучи у такій неприємній атмосфері, молодий форвард міг просто зневіритись у собі, закинути футбол й повернутись у рідну Реконкісту. І ці зміни прийшли.
По завершенні свого першого сезону, Габріель відправився в оренду в "Депортіво Італьяно" на період міжнародного турніру у Віареджі. Прибувши до Італії, Габріель зразу ж закокався в цю країну (у майбутньому саме у Віареджу Габріель з сім'єю буде приїжджати на відпочинок, у місці, де про еього заговорили як про майбутню зірку світового футболу). За "Депортіво Італьяно" молодий аргентинець забив три голи й потрапив у символічну збірну турніру. Бажання залишитися в Італії у Батістути було величезним, проте потрібно було повертатись на батьківщину, де на молоду зірку вже чекав "Рівер Плейт".
Здавалось, що перехід до "Рівер Плейту" має стати поворотним у кар'єрі Габріеля, проте заграти у гранді аргентинського футболу йому так і не вийшло. За сезон Батістута відзначився лише 4 рази і його результативність дуже не подобалась головному тренеру Даніелю Пасарелле. На цьому грунті між ними виник конфлікт – наставник посадив форварда у глибокий запас й не вирив у його талант, а Габріель намагався довести йому, що той помиляється. Ситуація була тупиковою і єдиним правильним рішенням для форварда була зміна команди. І Батістута наважився на нечуваний крок (і не помилився) – він перейшов у ворожий для "полосатих" "Бока Хуніорс", де Оскар Табарес побачив неймовірний потенціал Габріеля.
У складі "генуезців" Батістута провів один сезон, який зумів стати його плацдармом у Європу, в Італію, у яку він так закохався два роки тому. Під керівництвом Оскара Табареса він почав регулярно забивати й отримав виклик у національну команду від Альфіо Басіле. У 30-ти матчах за "Боку" він забив 13 голів (цим Габріель вніс свою долю у чемпіонський сезон), а також виграв Копа Амеріка '91, ставши на турнірі кращим бомбардиром, Габріель Батістута нарешті став зіркою. Зіркою, місце якої було над Флоренцією.
Флорентійська казка
У 1991 році Габріель Батістута став смачним кусочком для багатьох європейських клубів, проте найбільше його хотіла отримати італійська "Фіорентина", чиї представники неодноразово приїжджали до Аргентини подивитись на талант форварда, приїжджав і сам президент Чеккі Горі, з яким і символізується "Фіорентина" 90-х й початок її кризи нульових (взагалі, Чеккі Горі цікава особистість з точки зору сексуальних скандалів – одного разу він дізнався, що з його дружиною переспав син одного з тренерів «фіалок», і негайно цього наставника звільнив, хоча він з дружиною на той момент майже розлучився і давно зустрічався з місцевою порнозіркою Валерією Маріні). Зрештою, вся епопея завершилась і всі були задоволені – Батістута повернувся до своєї улюбленої Італії, а "фіалки" отримали одного з кращих форвардів у історії футболу. Габріель відразу з головою поринув в життя Флоренції й зрозумів, що це саме те, що йому потрібно. Він любив місто, любив стадіон, любив місцевих тіфозі, він любив "Фіорентину". Його дебют відбувся у Турині проти "Ювентуса", а свій перший гол за "фіалок" він забив вже у наступному турі проти "Дженоа". В першому сезоні за "Фіорентину" Габріель забив 13 голів і вже тоді його почали називати "Баті-гол".
Наступний сезон в кар'єрі аргентинця був дуже складним й водночас одним із найбільш визначальних у його кар'єрі. Незважаючи на те, що він наколоти в у Серії А 16 голів, "Фіорентина" вилетіла у Серію В. Лідери колективу, яких Чеккі Горі купив на початку 90-х, Лаудруп та Еффенберг покинули команду. Батістута залишився. "Фіорентина" – одне й взаємне кохання між Габріелем та клубом, тіфозі та форвардом, що зрештою і зробило Батістуту ідолом "фіалок". Повернувшись в еліту, діамант Габріеля Батістути засвітився ще яскравіше – стає кращим бомбардиром Серії А – забив 26, причому побив тридцятирічний рекорд Едзіо Паскутті, вразивши ворота суперників в одинадцятьох матчах поспіль. Рік потому Батістута завоював свій перший трофей в Італії – Кубок Італії, він забив всі чотири голи у півфіналі в матчі з «Інтером», а також забив вирішальний гол «Аталанті», а влітку 1996 року він привів команду до перемоги в італійському Суперкубку.
Після двох грандіозних сезонів проведених по поверненню з Серії В, Габріелем дуже активно цікавились усі провідні клуби світу. Проте він не хотів змінювати клуб – він був лідером й капітаном команди, улюбленцем тіфозерії (яка, до речі, у знак любові до Батістути, поставила йому прижиттєвий пам'ятник – чим не ідол?). Логіка в цьому була – якщо він залишився з командою в Серії В, то навіщо переходити в гранд, якщо є можливість виграти чемпіонат з "Фіорентиною" й виступати у Лізі Чемпіонів? Проте мрія Батістути виграти скудето з "фіалками" не здійснилась. Незважаючи на те, що разом з Руй Коштою вони творили чудеса на футбольному полі, команді бракувало стабільності й інших сильних виконавців. Це вже питання для альтернативних істориків – що було б, якби Баті-гол перейшов до тогочасного гранду світового футболу? Чи виграв би він Лігу Чемпіонів, золотий м'яч? Мабуть так, проте зразу ж в голові починає лунати мелодія Pink Floyd "Shine On You Crazy Diamond" – чи зірка (діамант) Батістути, яка так яскраво сяяла над Флоренцією сіяла б над (умовно скажемо) Мюнхеном, Мадридом чи Манчестером? Ми ніколи не дізнаємось відповідь на це питання, і я дуже радий, бо флорентійська історія Габріеля Батістути є неповторною і єдиною.
Сам Батістута про цей момент своєї кар'єри згадував так:
Я залишався у "Фіорентині", бо хотів цього. Приємно, що топ-клуби хотіли придбати мене, але перемогти в той час з "Манчестер Юнайтед" було занадто легко. Мені хотілося завоювати чемпіонський титул з маленькою командою і потрапити в історію. Я забивав голи, граючи проти кращих захисників Італії, які тоді були найсильнішими в світі. Якби я виступав за "Барселону" або "Манчестер Юнайтед", то отримав би "Золотий м'яч", але я хотів вигравати з "Фіорентиною".
Протягом дев'яти років Габріель Батістута волею і правдою служив тільки «Фіорентині». Здавалося, що більш міцного союзу не може існувати. Але позначилася криза, яка поглинала клуб, а також відсутність трофеїв, які дуже хотів завойовувати аргентинець. «Фіорентина» не могла змагатися із більш серйозними клубами з Італії: «Інтером», «Ювентусом», «Міланом» і «Ромою», часто опиняючись за межами першої четвірки. Сам Батістута фанатично прагнув виграти скудетто з «Фіорентиною», але по закінченні сезону 1999/2000 він все ж вирішив покинути Флоренцію, щоб стати чемпіоном Італії у складі іншого клубу. Наближався кінець кар'єри і терпіння голеадора попросту увірвалося. Флоренція важко переживала перехід капітана у "Рому", деякі фанати навіть проклинали Габріеля, проте все ж він залишився улюбленцем і легендою – більшість із розумінням поставились до його рішення. А як же інакше – за дев'ять років він зумів стати кращим бомбардиром команди, а це вже неабищо!
Римське скудето і завершення кар'єри
Нове тисячоліття Батістута зустрів вже у складі "Роми", куди перейшов за неймовірні 30 мільйонів доларів! Під керівництвом Фабіо Капелло у своєму першому сезоні він нарешті зумів виграти скудето! Вклад Габріеля у тріумф "вовків" був величезним – він забив 20 голів (проте кращим бомбардиром він не зумів стати, теперішній наставник "Фіорентини", Вінченцо Монтелла зумів випередити аргентинця).
Наступні два сезони Батістуту мучили травми, грав він мало й забивав вже не так багато. Не допомогла йому і піврічна оренда в "Інтер", де він у дванадцятьох матчах відзначився лише двічі. Італійська кар'єри Габріеля Батістути підходила до кінця...
Кістки боліли так сильно, що я благав лікаря ампутувати мені ноги
Після не зовсім вдалої оренди в «Інтері» Габріель серйозно розпочав думати про завершення професійної кар'єри – травми переслідували його. Але в плани аргентинця втрутився катарський клуб «Аль-Арабі», який запропонував форварду дуже вигідний контракт. У підсумку, Баті-гол відправився в Катар, де сумлінно відпрацював кожен цент, що був прописаний в його угоді й у 18-х матчах сезону 2003-04 відзначився 25 разів. Новий сезон для Габріеля став останнім, отримавши у третьому турі чергову травму, він остаточно вирішив повісити бутци на гвіздок й розпочати спокійне життя з сім'єю, й новим захопленням – гольфом та кінним поло.
Віддавши всього себе футболу, Габріель відчував, що почувається жахливо. Згодом він згадає, що задумувався над (!!!) ампутацією ніг, тому що вони його смертельно боліли:
Після завершення кар'єри я відчув, що майже не можу ходити. Кістки боліли так сильно, що я благав лікаря ампутувати мені ноги. Обнадіював приклад Оскара Пісторіуса (відомий південноамериканський паралімпієць, який використовує протези). Тоді я вирішив, що це може стати вирішенням проблеми. Але лікар відмовився робити це і назвав мене божевільним. Я почав працювати над ногами, але прогресу довгий час не було. Проблема полягала в тому, що у мене майже через травми немає хрящів і сухожиль, і мій скелет поступово розвалювався. Через кілька років ситуація трохи покращилася.
Виступи у збірній Аргентини
Габріель Батістута до сьогодні є кращим бомбардиром "Альбиселесте", забивши 56 голів (правда є доволі великі шанси у Мессі побити рекорд великого Баті-гола). Усі злети у його національній команді пов'язані насамеперд із Копа Америкою, яку Габріель вигравав двічі поспіль – у 1991 та 1993 роках.
На чемпіонаті світу він дебютував у 1994 році. У своєму першому матчі проти Греції Батістута на пару з Марадоною зуміли розгропити еллінів, а молода зірка зуміла забити хет-трик. Проте не це досягнення найбільше припало до душі Габріелю. Як він згадував:
Найголовніше, що я грав разом з Дієго Марадоною!
Цей чемпіонат світу для Аргентини був провальним – у плей-офф вони поступлись Румунії. А на наступний мундіаль Баті-гол міг взагалі не потрапити – тоді команду очолював його "давній знайомий" Пасарелла, з яким Габріель скандалив у "Рівер Плейті". Проте наставник проявив мудрість і взяв форварда до Франції, де він заб'є переможний гол японцям, оформить хет-трик у ворота збірної Ямайки (єдиний, хто забивав хет-трики на двох мундіалях) і дасть ідею пісні для гурту «Чайф». В плей-офф Батістута засмутить англійців і допоможе своїй команді вийти в чвертьфінал, де в матчі проти Голландії ледь не зламає штангу і побачить один з двох головних шедеврів в кар'єрі Деніса Бергкампа. Але все ж програє.
Чемпіонат світу 2002 року став останнім для великого форварда, після чого він завершив кар'єру у збірній. Невдача в Японії та Кореї була грандіозною і він потім згадував, що це було одним із найбільших прикрощів у його кар'єрі і що на його останньому чемпіонаті світу такого бути не повинно.
Епілог
Завершивши кар'єру футболіста, Батістута не захотів стати тренером, проте неодноразово казав, що йому було б цікаво працювати у футбольному менеджменті. Тим не менше, зараз він продовжує відпочивати від футболу і виховує із дружиною Іриною (їх весілля відбулось у далекому 1990 році) трьох синів: Лукаса, Хуакіна и Тіаго. Деколи Габріель з'являється на італійському телебаченні, деколи його можна побачити на "Стадіо Артеміо Франкі", де він переживає за "Фіорентину". А цього року великого форварда ввели у зал стави "Фіорентини". На церемонії Баті-гол не міг приховати сліз:
З моменту своєї появи в «Фіорентині» я хотів стати частиною історії клубу і зробив це.
Це історія великого форварда, який наче з кулемету розстрілював ворота суперників. Історія великого форварда, якого суперники боялись, але й водночас поважали. Це історія Габріеля Батістути.