"Хто вище б'є, той краще грає" цьогорічного розливу, або Рецепт успіху в УПЛ (фінал)
ДИСКЛЕЙМЕР! Автор тільки починає свій шлях на Трибуні, тож йому дуже важливий ваш відгук і конструктивна критика чи поради, тому запрошую у коментарі. Дякую!
Вітаю шановне панство з тим, що ми підходимо до завершення цього циклу з трьох статей про те, як можна досягти успіху в УПЛ. Дана третя частина є заключною, і у ній ми підсумуємо те, що було описано у попередніх двох частинах, а також поглянути, хто ж у цьому сезоні УПЛ найбільше відповідає критеріям успішного успіху у нашому чемпіонаті імені “біцца-бароцца”, “бєй вперьод - іґра прідьот” і “хто вище б’є, той краще грає”.
Остання частина цієї трилогії відкладалась, оскільки автор має ще й навчання, яке дещо вимогливе час від часу, але тут і з'явилася вільна хвилина, і конкурс блогів підлетів. Зроблю ще один дисклеймер: починав писати цю статтю два тижні тому, тож уже в процесі дописання робив доповнення і ремарки.
Нагадую, що головна ідея цього циклу постів у таких запитаннях:
- Чи схожий стилістично та тактично футбол пропонують чемпіони “решти УПЛ” та за рахунок чого вони цього досягають?
- Чи існує універсальний гравець/тип гравця для таких цілей?
- Чи можна сформувати на базі цього певний рецепт успіху?
Аналізу підлягали тактичні схеми, базові статистичні дані результативності та володіння м’ячем, склади та інші суміжні речі. Отже - попередні підсумки:
- Футбол Ворскли у сезоні 2017/18 базувався на досить простій грі, де важливу роль грали флангові бігунки та стовп на вістрі атаки разом з активним пресингом. Ворскла рідко реально переважала у володінні м’ячем, проти грандів Ворскла була більш схильною закриватись і грати на контратаках. Ключові ідеї - простий футбол, активність флангів, виражений стовп, сильний пресинг. Стиль гри - багато боротьби і флангових подач;
- Футбол Олександрії у сезоні 2018/19 - класичний, простий, фізично агресивний шаранбол з фіксацією на стандарти та контратаки, де глобально все було зрозуміло - це команда трудяг, гравців, які дають результат за рахунок організації та простого футболу. Команда не заморочувалась з ігровим стилем і використовувала формулу “успішного бий-біжи” - активні фланги, багато боротьби;
- Десна у сезоні 2019/20 - це ще одна команда, яка нав’язує боротьбу, простий футбол з верховими передачами, команда з високою організацією і вертикальним футболом, а також біговою роботою і активністю. Класика від Олександра Рябоконя;
- Агресивний та досить домінантний футбол Зорі у тому ж сезоні 2019/20, новаторські ідеї Скрипника та загалом досить якісний підбір складу сформували команду, здатну до комбінаційної гри з володінням м’ячем та досить сучасним розумінням футболу і способом побудов.
- У сезоні 2020/21 Зоря перейшла до більш властивого УПЛ простішого стилю, що навіть трохи нагадував філософію Вернидуба. Як наслідок - більше небезпеки, але і більше прямолінійності, більше довгих передач, менше оригінальності.
- У сезоні 2022/23, попри незвичні структурі та філософії гри Зорі експерименти на початку сезону, Ван Льовен таки повернувся до коренів команди - висока кількість єдиноборств, агресивний стиль та використання довгих передач для переведення гри у фінальну третину.
- Футбол Дніпра-1 у тому ж сезоні 2022/23, базувався на принципах активної протидії супернику та поєднанні довгих пасів з короткими комбінаціями, що дозволяло швидко просувати м’яч. Команда була дуже сильно залежною від осі Піхальонок-Довбик, які і забезпечували значну частину небезпеки та за рахунок індивідуальної майстерності могли вирішувати питання, коли Дніпро грав першим номером, на відміну від відрізків гри другим номером, які були більш природніми для системи побудови команди.
Отже, дивлячись на оглянуті нами команди, ми можемо сформувати дві тенденції: старіша полягає у тому ж простому футболі, як і у більшості УПЛ - довгі передачі, забігання, бий-біжи, агресивний відбір, багато боротьби - результату досягали за рахунок вищої організованості, порівняно з іншими командами та вищого класу гравців. Новіша тенденція складніша - це намагання поєднати швидкий вертикальний футбол з контролем м’яча, частіша гра першим номером попри те, що командам все ще часто легше і природніше грати на контратаках. Агресивний стиль проти м’яча нікуди не подівся.
Чому ж команди досягають успіху таким чином? У першу чергу, варто враховувати рівень виконавців - досить складно будувати футбол з грою на чистих м’ячах та повільним просуванням при значному контролі м’яча при відсутності відповідних виконавців. Питання співвідношення якості гравців і тактичних побудов досить сильно розкрилося у цьогорічній Олександрії - система гри команди Ротаня взагалі заслуговує на окремий погляд. У такому випадку може бути проблема зі швидким просуванням м’яча, яку вирішують довгими передачами. Що робити, коли м’яч просунуто на половину поля суперника, а він закрився і віддає ініціативу? От тут часто з’являються проблеми - до прикладу, Скрипник постійно стикався з таким, адже фінанси не дозволяють запрошувати гравців, які реально стабільно могли б робити різницю у карному. Краща якість гравців дає можливість вимагати більше інтенсивності - звідси активний вступ у боротьбу і велика кількість бігової роботи. Тобто ми маємо футболістів, які можуть бігати багато, мають вищий рівень, ніж більшість чемпіонату, але все ще не у стані переходити на рівень побудов умовного Шахтаря.
Звичайно, робити ретроспективу та аналізовувати попередні сезони - неймовірно цікаво і посилено активовує схильну до ностальгії природу українського любителя ногом’яча, але конкретно у цій частині ми поглянемо, до якого футболу рухаються ті команди УПЛ, які не шахтародинамо, і які мають певні успіхи чи цікаві тактичні розмисли. Сумнівався, чи варто додавати Олександрію, але все ж схильний швидше написати про них окремо, то про Сашку згадаємо іншого разу. Ось кого ми сьогодні будемо розглядати - це Дніпро-1, майже сенсація з Кривого Рогу і львівський Рух. Не додавав детально частину про тактичні побудови, оскільки фокус цієї трилогії - у першу чергу попередні сезони. Отож, що три команди з топ-5 дарують нам у цьому сезоні?
Рух
Почнемо ми з останніх. Львівський Рух, який свого часу представляв Винники, приємно здивував Україну цього сезону. Попри вражаючий середній вік команди у 22 роки, рухівці показують досить зрілий футбол - станом на зараз у команди 41 очок у 25 матчах, а перед останнім туром було чотири перемоги поспіль, у тому числі і над Дніпром-1 (варто зауважити, що ця частина писалась після 23-го туру, апдейт станом на 25-й - рух два невраховані матчі звів внічию з Кривбасом (швидше плюс) та Минаєм (плюс для автора, автор щасливий, а от львів’яни не дуже).
Що ж маємо стосовно тактичних побудов Віталія Пономарьова?
Глобально тактична схема Руха - 4-3-3, чотири захисники, трійка вінгерів-нападників і трикутник у центрі. Саме цей трикутник і є головною змінною у тактиці - Пономарьов то повертає його у вигляді двох опорників, то вигляді одного, внаслідок чого схема то трансформується у 4-2-3-1, то у 4-1-4-1.
Загалом у контексті усього поля Рух досить непогано просуває м’яч, багато володіє м’ячем (серед лідерів у чемпіонаті), але у команди простежуються проблем з грою в останній третині - у багатьох матчах при значному відсотку володіння кількість дотиків до м’яча просто аномально низька, що показує невміння грати в обмеженому просторі - львів'янам потрібне місце, а якщо суперник грає компактно, що робити - невідомо. Починаються дальні удари, перекочування м’яча - так, при втраті Рух досить добре повертає м’яч, але позиційні атаки - точно не козир команди. Попри це, загалом команда Пономарьова нав’язує досить високий темп єдиноборств і гравці здатні до інтенсивного пресингу, витривалі і виконують багато бігової роботи. У тому, аби частково розвантажити проблему протистояння насиченому захисту, допомагає досить якісна гра головою, зокрема і на стандартах. Також має команда й індивідуально сильних гравців, як-от Квасницю, або до травми хрестів Климчука. Після зимової паузи помітні рухи у бік кращої гри в обмеженому просторі, але поки якісь висновки робити трохи зарано.
Самі розганяння атак часто відбуваються за рахунок довгих передач та індивідуальих якостей гравців атаки. Якщо ж розігнати швидко не вдається - принцип згадано згори.
У сумі - є відчуття, що цей Рух певним чином відносить нас до Зорі у першому сезоні Скрипника - команда багато гасає, багато пресингує, непогано просуває м’яч, намагається проходити другу половину довгими передачами, але критично не знає, що робити у останній третині під час позиційних атак. Попри це, це досить непогана, а головне - досить успішна - спроба побудови інтенсивної гри з володінням м’ячем без звичної уболівальникам системи відверто глухих черпаків на чергового таранного форварда зі статистикою очікуваних голів 0.02 за матч.
Кривбас
Команда Юрія Вернидуба. Звичайно, на цьому огляд можна було і закінчувати, але все ж ми його проведемо. 51 очко у 25 матчах, третя найбільша кількість забитих м’ячів і третє місце за 5 турів до завершення чемпіонату - криворіжці проводять дуже солідний сезон, і попри значну втрату шансів на чемпіонство, все ще претендують на фініш на подіумі.
Юрій Вернидуб не розчаровує - старі добрі варіації 4-5-1, хоча час від часу ми могли спостерігати і за грою у два форварди, як-от проти китів українського футболу Шахтаря, Дніпра та Миная. Стосовно 4-5-1, то тут все схоже на те, що ми уже бачили у рухівців - то 4-2-3-1, то 4-1-4-1 залежно від розташування трикутника у центрі поля, хоча за наявності там Дебелка схема цілком може ставати 4-4-2 по ходу матчу у разі потреби.
Характер гри Кривбаса, з одного боку, цілком очікуваний - багато довгих передач, з іншого боку, команда трохи незвично для Вернидуба не надто інтенсивно вступає у єдиноборства, а показники пресингу загалом не є надто високими, та все ж, криворіжці грають у старий добрий простий і прямолінійний футбол з точністю передач трохи більше 60%. Більше того, Кривбас навіть не намагається, на противагу Руху, тримати м’яч. зі стабільним володінням нижче 50%. Один з козирів Кривбасу - ефективність. Команда не так багато грає у рамках карного, але робить це дуже ефективно і намагається сходу бити, не затягуючи з небезпекою. Вертикальність Кривбаса, яка є одною з найвищих у чемпіонаті, з одного боку, нагадує гру команд, що борються за виживання, а з іншого боку - якщо в умовної Оболоні це вимога, враховуючи усі ресурси, то у криворіжців це частково філософія і життєвий вибір, адже ресурси у команди є.
Ще одна важлива частина - звичайно ж, стандарти. Кривбас багато загрожує зі стандартів і багато покладається на них, як і на дальні удари - той же Бізімана може часом докластися до оверперформансу по очікуваних голах черговою гарматою на 0.02 xG. Звичайно, Кривбас і без того є досить гострим - у першому колі це був фактор пари Кожушко-Задерака, у другому колі ця пара уже не настільки на слуху, проте компенсується вінгерами, зокрема, Луньовим, який забив двічі в останніх чотирьох.
Ідеально працюючий механізм цілком свідомого бий-біжи - можливо саме так і можна описати Кривбас, але це дає команді потрібну агресивність та вертикальність, а також результат, хоч більшість метрик і показують значний оверперфоманс команди Вернидуба за набраними очками, забитими голами (забили більше, ніж мали) та пропущеними (пропустили менше, ніж мали)
Дніпро-1
Дніпряни вдруге з’являються у цій рубриці, тож, принаймні, можемо бути певні, що прогрес чи регрес команди за показниками буде можливо досить добре відстежити. Отже, на черзі Дніпро-1 Максимова.
Дніпряни зараз у кризі - після дуже непоганого і, навіть можна сказати, солідної більшості першого кола під началом Максимова, друге коло поки взагалі не вдається - лише дві перемоги та 11 очок у восьми матчах. Причому останні три матчі грали проти команд з нижньої половини таблиці, звівши усі до нічиїх. Звичайно, таке робінгудство, напевно, оцінили фанати Зорі, Металіста і Вереса, і не оцінили фанати Оболоні і Минаю (про останніх авторитетно підтверджую), але варто сказати, що ну зовсім нескладний відтинок дніпряни відверто провалили. Попереду матчі з усіма командами топ-3, тому буде зовсім несолодко.
З іншого боку, згадаймо хворобу Дніпра, про яку автор згадував ще минулої частини - команда змушена грати першим номером, хоча природно хоче грати вертикально. Це помітно у мучіннях з аутсайдерами у останніх матчах - з Вересом і Металістом тримали ігровий снаряд 60 (!) відсотків часу. При цьому команда таки створює моменти, хоч і небагато. Справа ще й у тому, що за показниками очікуваних голів суперники поступаються, але свої моменти забивають.
Якщо відійти від останніх матчів і глянути на загальну картину, то стане ясно, що змінилося з минулого сезону небагато. Дніпро і далі грає у досить горизонтальний футбол, хоч і прагне простору та більшої вертикальності; посилено використовує кутові та потенційно загрозу від них; після відходу Довбика команді довелося стати більш диверсифікованою, але помітно, що потрібне підсилення в атаці. Глобально за комбінаційною здатністю дніпряни і далі третя команда в УПЛ, і, скоріш за все, так і займали б третю сходинку, якби не геройства Кривбасу з дальніми ударами.
Стосовно суб’єктивної і короткої думки автора: є враження, що Дніпро вперся у своєрідну стелю третього місця, коли ніби і футболісти непогані, і команда здатна грати цікаво, але якості не вистачає для комбінаційної домінантної гри, а грати другим номером суперники не дають, бо самі закриваються і сідають у низький блок. Сильніших футболістів на наявні ресурси знайти складно, та й хороших гравців з українським паспортом не так багато, а легіонерів ще потрібно знайти, привезти і забезпечити, аби вони принаймні їздили на усі матчі. Прогресу у грі команди небагато, а наступного сезону фінансова ситуація може значно змінитись.
Невеликий епілог.
Третє місце УПЛ - це не зовсім сірі команди. Тут ми бачимо або тих, хто прагне до сучасного бачення футболу а-ля Зоря, де в пріоритеті велика працездатність, активна боротьба за м’яч і присутні добротні гравці певного рівня, або тренерські команди, які беруть зіграністю та організацією, при цьому граючи у максимально простий футбол, який часом може виділятись навіть на загальному фоні ліги, як-от раніше Олександрія чи цьогорічний Кривбас.
У плані тактичних побудов було мало чого особливого - переважно схеми на базі 4-5-1 з одним нападником, різноманітні трикутники у центрі поля, де завжди буде один чистий опорник (чомусь згадався Огіря з Десни), один технічний гравець, як-от Булеца чи Ковалець, і один універсальний солдат на всі випадки життя, якого забуває історія (ми не історія, тому згадаємо Юрченка).
Глобально, якщо команда зіграна, а фінансові умови дозволяють залишати лідерів і добирати гравців середньої руки + більш-менш пристойних легіонерів, команда точно буде у верхній половині таблиці, а там у тридцятиматчевій м’ясорубці недалеко і до третього місця. Попри наявність цікавих проєктів, станом на зараз командам “іншої УПЛ” не вистачає фінансових мускулів, а також стабільності у 3-4 сезони для того, щоб всерйоз претендувати на титул не тільки у плані результатів, але і на рівні кадрового потенціалу.
Щиро вдячний усім тим, хто підтримував цю серію статей плюсами та коментарями, далі буде, і дякую за увагу!
