Повернення Росії на Олімпіаду - найбільша помилка МОК: історичний та політичний контекст
Зараз вся увага спортивної спільноти прикута до можливого допуску російських спортсменів до Олімпіади. Виставляючи умови, для допуску російських спортсменів МОК продовжує політику «спорт внє політікі». Тобто, якщо ти є членом певних силових структур та не підтримуєш російське вторгнення – виступай індивідуально та під нейтральним прапором. Проте, якщо з приналежність до війська ще можна більш менш розібратись, то як визначити чи спортсмен підтримує, чи не підтримує вторгнення, просто запитати його і все?
І як би сильно чиновники не намагалися відсторонити спорт від політичних подій, він все одно є політизованим, і їхні рішення також є політизованим. Наприклад, якщо спорт поза політикою, навіщо розводити команди з Росії та України, Вірменії та Азербайджану? Спорт же націлений на об’єднання всіх людей, проте що ми бачимо, можуть виникати безпорядки на стадіонах, люди можуть битися та відстоювати інтереси своєї країни. Як так вийшло?
Чиновники, заради своєї безпеки не хочуть визнавати, що спорт пов’язаний з політикою. І однією з причин є те, що ми все ще живемо у національних державах. Спортсмени виступають за національні збірні, після перемоги співають національні гімни, та біля їхніх прізвищ бачимо прапори їхніх країн. Це не просто змагання між спортсменами, це змагання між країнами, ідеологіями, поглядами та цінностями. І спорт не лише підвищує престиж певного учасника змагань, а й підвищує престиж держави.
ОЛІМПІАДА ТА СТАРОДАВНЯ ГРЕЦІЯ
Взагалі питання зв'язку між державою та спортом розглядалося ще у стародавній Греції. Тоді не було держав, але існували міста держави, які воювали між собою, та змагалися на Олімпійських іграх. Вони тоді мали доволі сакральне та релігійне значення. На час ігор війни припинялися, і вони символізували певне примирення міст на час змагань, та віддати шану давнім богам.
Проте також у випадку перемоги це є можливість прославити своє місто та продемонструвати силу свого міста перед іншими опонентами.
Це одна перспектива, а тепер подивімось на це з точки зору правителя держави. Ти дивишся на ці ігри та бачив, як твоїх спортсменів просто знищують. Суперники – швидко бігають, точно кидають списа, та добре борються. Твої громадяни об'єктивно слабші. Як ти будеш себе відчувати – не дуже, і що найважливіше, коли дійде справа до переговорів з іншими країнами, якою сильною буде твоя позиція у порівнянні з іншими правителями. Нагадаю на той час немає інтернету, Телевізора, і побачити своїх ворогів проаналізувати їхню силу не так вже й просто. Олімпіада можливість побачити силу противника, та продемонструвати свою. Також спортсмени зазвичай ставали до лав армії, тому проводилася оцінка не лише спортсменів, але й в перспективі військових.
ОЛІМПІАДА ТА СЬОГОДЕННЯ
Зараз вже ми всі живемо в державах, проте цей принцип оцінки держави та її роль в олімпіаді не зникла. Це підкреслює навіть засновник сучасних олімпійських ігор французький громадський діяч П’єр де Кубертен, який сказав, що Олімпійські ігри повинні охоплювати традиційні чесноти, наприклад «чесна гра, краса бою та національне представництво». Спортсмени змагаються та тим самим піднімають статус своєї країни та демонструють її силу не лише у спорті, але й у реальній політиці.
Якщо подивитись на останні Олімпійські ігри, які країни там є в першій трійці. Америка, Китай, Японія – геополітичні монстри. А у 2016. США, Китай та Британія.
Тобто те, що спортсмени цих країн знаходяться на таких позиціях, говорить про можливість країни забезпечити якісну підготовку, яка включає технічне забезпечення, комфортні умови та багато інших внутрішньо спортивних деталей. Звичайно на результат також можуть впливати фізичні дані самий спортсменів. Наприклад, на тих самих іграх у Токіо 19 місце зайняла Кенія, не дуже розвинута країна, проте африканці самі по собі є фізично сильними спортсменами, що дає їм перевагу, проте якщо подивитись навіть на першу десятку – там світові лідери того часу.
А якщо подивитись на Олімпіади у другій половині 20 століття, то результати є ще цікавішими та закономірнішими. Зазвичай у трійку завжди потрапляли дві країни СРСР та США. Тобто їх також доповнювали інші країни, як Британія, Німеччина (Східна, Західна), Італія, проте дві ці країни були в трійці стабільно. І це в той час, коли США та СРСР могли взагалі закінчити існування світу, через своє політичне змагання ідеологій.
Цікавим є Олімпіада у 1936 році, в Берліні, коли до влади прийшла партій націонал-соціалістів, разом з Адольфом Гітлером. Тоді німці загалом завоювали 101 медаль, а друге місце США 57. Результат неймовірний. Чому так? Відомо що у філософії Гітлера, арійська раса є найвищою з усіх і повинна була правити світом. Таким чином, вони також мають домінувати в усіх спортивних змаганнях. Тому роль Олімпіади була важливою для підняття духу німців та демонстрацію їхньої сили. Там ще був момент, що не було представлено СРСР ,які вперше взяли участь в Олімпіаді лише у 1952, але думаю ніхто не буде сперечатись, що це не сильно б вплинуло на результат.
Тому допускаючи російських спортсменів до міжнародних змагань, навіть під нейтральним прапором, ми все одно включаємо росіян у світовий порядок денний. Тому що всі та так знають, що це росіяни, а ті хто не знають будуть запитувати, а хто це такі, що підвищить інтерес нейтрального глядача до цієї країни. І ми не можемо бути певними, що при аналізі ситуації, людина буде довіряти правдивим медіа, що може стати небезпекою для сприйняття політичної ситуації.
