Хлопчик, що вижив [у пеклі]

95 мільйонів фунтів. 15 гольових дій за 78 матчів. 13 жовтих карток. 1 святкування перед гравцями «Ковентрі» та приблизно 127 обертань навколо себе. В якийсь момент кар’єра Антоні Матеуса дос Сантоса повернула в інший бік – з кожним матчем він стає все далі від успіху, а «МЮ» хоче пошвидше позбутись його, наче це перекриє усі витрачені на бразильця кошти.

Цього сезону Антоні забив 2 голи та віддав 2 асисти у 34 матчах. Щоб ви розуміли – це статистика рівня захисника «Зорі» Арсенія Батагова, який все ж зумів набити її у 20 іграх. Якщо подивитись детальніше – ситуація взагалі погана: половину своїх результативних дій Антоні набрав у матчі четвертого раунду Кубка Англії проти «Ньюпорта».

«Ньюпорта», увесь склад якого на Transfermarkt коштує 4.03 мільйона євро. Використавши вищу математику, ділимо 95 на 4.03 і розуміємо, що Антоні мав забити мінімум 23 голи. Забити красиво, обвівши пів команди, але він просто добив м’яч у пусті після удару Шоу у стійку.

Дивлячись на Антоні-2024 повністю забувається його версія сезону 2022 – версія елітного вінгера, який не боїться брати на себе ініціативу, йде в обіграш та забиває у кожному другому матчі. В якийсь момент бразилець був на вершині світу – тобою цікавляться половина топклубів Європи, «МЮ» віддає за тебе майже 100 мільйонів, ти забиваєш у першому ж матчі в ворота «Арсеналу», цілуєш емблему та знаєш – у тебе все попереду. Через 2 роки власні вболівальники тебе не поважають, а керівництво майже прямо говорить про те, що хоче продати тебе. Здається, ти у пеклі. Але…

Антоні неодноразово казав, що народився у пеклі. Скоріше за все, це був стандартний жарт жителів району Сан-Паулу, які обов’язково мали додати: «Я серйозно. Фавели, в яких я жив, дійсно називаються Інфернінью – маленьке пекло».

Один раз побувавши в такому місці, ти навряд чи захочеш туди повернутись. Інфернінью відоме своїми запахами – запахами наркотиків. Десь пахне «лише» травкою, а в більш гнітючих частинах району літає невідомий душок, який йде чи то з маленьких зіп-пакетиків, чи від людей, які валяються посеред вулиці. Тут немає поліції та немає законів – наркоторговці спокійно ходять по району та пропонують свої послуги, не вистачає лише візитівок. Не потрапити на їх гачок – це радше щастя, ніж вибір. Коли ти з найменшого віку бачиш наркотики, які вільно переходять з рук в руки – ти уже не вибираєш, пробувати їх чи ні – вибирають за тебе.

Не дарма у світі є багато історія про ці фавели, зокрема від успішних футболістів. Тут або загартовуєшся настільки, що цей досвід супроводжує тебе усе життя, або Інфернінью просто з’їсть тебе. Історій успіху – 1%, а то і менше, проте тільки їх ми можемо почути. Ті, хто не зумів вибратись з фавел, уже нічого не розкажуть.

М’яч – ледь не єдиний предмет, з яким можна  хоч трошки відволіктись від того, що оточує тебе. Життя в Інфернінью настільки темне, що проста поява м’яча робить тебе найщасливішим малим у світі – саме це трапилось і з Антоні.  Першим футбольним полем бразильця була асфальтна площа в центрі району. Звісно ж, відповідного взуття ніхто не мав, тому більшість малих бігали з закривавленими ногами, але зовсім не звертали на це увагу. Саме цей майданчик позбавив Антоні страху на все життя.

Футбольне поле – єдине місце у фавелах, де всі рівні. Діти, старі, вчителі, будівельники, наркоторговці, гангстери – усі грають за одними правилами. Антоні також не хотілось поступатись старшим, а єдиним способом зробити це був дриблінг. Те з чогось зараз сміється більшість фанатів АПЛ, у дитинстві Антоні було необхідністю – показати, що ти можеш, що ти не слабкий. Обвести «еластіко» торгівця наркотиками, перекинути «веселкою» водія автобуса, прокинути м’яч між ніг у злодіїв – це усе додавало Антоні впевненості, якої йому так не вистачає зараз.

Уже в 8 років Антоні помітив директор «Греміо Баруері» та дав йому можливість покинути фавели. Бразилець одразу відчув – тепер усе вийде, хоч у нього не вірила навіть власна мати. Одного разу хлопець побачив червоний Range Rover і сказав матері: «Коли я стану футболістом – куплю цю машину». Жінка щиро розсміялась, проте Антоні був смертельно серйозний: «Не хвилюйся, через деякий час я дозволю тобі покататись».

В 14 років Антоні отримав свій шанс у «Сан-Паулу». Він щодня їхав до академії натщесерце, а у вдалий день вони з товаришами скидались на печиво. Антоні не потрібно було вдавати мотивацію – голод був справжнім.

Попри свій талант та стимул, запальний характер бразильця часто грав йому не на користь. На фоні величезної відповідальності та розлучення батьків Антоні ледь не втратив свій шанс – його тричі виганяли з «Сан-Паулу» через поведінку, проте тричі знаходився хтось «футбольний», хто бачив талант хлопця і розумів, що не може позбутись його.

Свій перший матч за «Сан-Паулу» Антоні зіграв наприкінці сезону 2018-го, а уже в 2019-му регулярно виходив на поле. Попри це, він і далі жив у фавелах.

Антоні певним чином пощастило з командою – «Сан-Паулу» щойно відпустив Давіда Нереса в «Аякс», тому на позиції правого вінгера у нього не було конкуренції. Єдиним серйозним суперником бразильця був Дані Алвес, який в той час грав не тільки не будь-якій позиції на правому фланзі, а і залюбки диригував командою у центрі поля. Йому допомагав ексдинамівець Че-Че, а окрім них у клубі не було нікого з відомих футболістів: ні молодих, які ще тільки мають розкритись, ні легенд, що уже закінчують кар’єру.

Три роки у клубі – і Антоні вже в «Аяксі». Біля будинку матері стоїть червоний Range Rover, а батько більше не ходить на роботу. В Амстердамі Антоні знову прийшов на місце Нереса – Давід значно втратив в ігрових хвилинах та почав грати у центрі поля та на лівому фланзі. Зрештою, саме впевненій грі Антоні можуть дякувати фани «Шахтаря» – інакше донеччанам було б важко домовитись про трансфер Нереса.

Три роки в «Аяксі» – і Антоні уже в «Манчестер Юнайтед». Одного разу журналіст запитав бразильця: «Як ти зумів так швидко показати себе та піти далі?» Відповідь Антоні була простою: «Коли ти дитиною змушений оминати трупи, щоб встигнути до школи – тобі уже нічого не буде страшно у футболі. У Європі, де щовечора на столі є хліб, люди інколи забувають, що футбол – це просто гра».

Півтора року в «МЮ» – скандалів більше, ніж голів, тренер не вірить у бразильця, а гравці противників насміхаються над ним прямо на полі. Антоні ще ніколи не зустрічався з такими випробуваннями у своїй футбольній кар’єрі, але, якщо ти кажеш, що народився у пеклі – хіба не серед «червоних дияволів» ти маєш почуватись найкомфортніше?