" Вулвергемптон- Чемпіони Світу". Історія про золотий період "вовків"
Якщо зараз запитати у пересічного прихильника англійського футболу яку з команд АПЛ він підтримує, - однозначно назвуть когось з « топ 6 » та навряд назвуть когось з середняків по типу « Вулвергемптона». Останні сезони за «вовками» закріпилося ім’я міцного середняка з великою португальською діаспорою, але без особливих єврокубкових зазіхань. Зараз навіть дивно з того факту, що в 50-ті роки минулого століття цей скромний клуб був на вустах у багатьох футбольних фанів не лище Англії, а і поза її межами. « Вулвз» в цей час були одними з основних претендентів на внутрішні трофеї, в період – 1949-60 рр. вони тричі стали Чемпіонами, двічі вигравали Кубок, та ще тричі були віце-чемпіонами. Також «вовки» навели шороху і на міжнародній арені в спарингах з командами Європи та Світу, а британська преса виходила із заголовками « Вулвергемптон – Чемпіони Світу». Подейкують, що саме цей заголовок задів головного редактора французького видання I'Equipe Габріеля Ано і той почав створювати ідею Кубка Чемпіонів.
Стрімкий результат та визнання приходять під час кропіткої праці і « Вулвз» 50-х років яскравий приклад цього. Початок шляху варто вважати 1927 р. коли менеджером команди став майор Френк Баклі - саме він стане одним з творців цього неймовірного « Вулвергемптона» в який закохувалися безліч тогочасних британських підлітків, серед яких був і легендарний Джордж Бест.
Прихід майора Баклі та поверення в еліту
Почнімо з того, що « Вулвергемптон» є одним з клубів- засновників Футбольної ліги, у першому розіграші якої він посів третє місце. В 1893 році « вовки » завоювали перший трофей – Кубок Англії та двічі брали бронзу у англійській першості. З роками « Вулвз» втрачали свій запал та позиції і в 1906 році покинули найвищий дивізіон Англії. Друга перемога в національному Кубку 1908 року подарувала вболівальникам надію на скоріше повернення до еліти місцевого футболу, проте не так сталося, як гадалося і наступні два десятиліття « Вулвергемптон» провів у другому за силою дивізіоні та одного разу навіть опустилися до третього. Керівництво клубу вирішило йти на кардинальні зміни, насамперед, запросивши нового менеджера – майора Френкі Баклі
.
«Невдовзі я зрозумів, що майор Баклі був із верхньої шухляди. Він не терпів дурнів із задоволенням . Його стиль управління у футболі був дуже схожий на його ставлення в армії. Майор Баклі імплантував у мій розум прямий метод гри, який позбавив вас ближнього пасу та прямої гри Майор Баклі також знав, як поводитися з пресою», - таку характеристику менеджеру Баклі дав інший творець « чемпіонів світу» та учень Баклі Стен Калліс.
В 1902 р. молодий офіцер та ветеран англо-бурської війни Френк Баклі неочікувано кинув армію задля футбольної кар’єри. Першим клубом була Астон Вілла, потім дебют у складі Брайтона, був доволі жорстким опорним півзахисником, грав у складі обох манчестерських клубів та мав стабільний проміжок кар’єри граючи за «Дербі Каунті». Саме під час кар’єри в складі «баранів» він зіграв дебютний та єдиний матч за національну збірну Англії ( поразка від Ірландії 0:3). Проте в 1914 р. Баклі був вимушений призупинити вже кар’єру гравця – почалася Перша світова війна і він пішов на війну командиром 17-ого Міддлсексського полку, який отримав назву « футбольний», адже кістяком підрозділу були професійні футболісти.
В 1916 р. при битві на Соммі Френк Баклі отримав важкі поранення легені та плеча, а за проявлене завзяття та міць отримав нове офіцерське звання – майор . Саме з ним він і буде асоціюватися все своє подальше життя, хоч і знову покинув військові перспективи задля здобутків вже як футбольного менеджера. Спочатку він мав недовгий досвід у « Норвічі» ,потім був більш вдалий період у « Блекпулі» ( де він вперше почав запроваджувати молодіжну систему та принципи скаутингу),але вагомих результатів під його керівництвом все ще не було. Все змінилося 1927 року, коли майору Френку Баклі запропонувати посаду менеджера у « Вулвергемптоні».
Від початку роботи в новому клубі майор не полишив своєї стратегії по розвитку молодіжних команд, вдало впроваджував реформи всередині клубу, розгорнув широку скаутську мережу по всій Англії. Він розумів, що для стабільності та більших вимог від команди перш за все треба мати міцний фінансовий тил, а молоді гравці – гарний спосіб для збільшення доходів клубу. Молодіжна політика Баклі швидко дала свої плоди і скоро « Вулвз» стали відомими тим, що знаходили за безцінь перспективного гравця, вдало загравали його та вигідно продавали. Вже в другій половині 1930-х рр. дохід «вовків» від продажу футболістів сягнув суми 100 тис. фунтів ( дуже вагома на той час сума ), хоча місцевих фанатів інколи обурювали постійні продажі головних зірок команди та на трибунах часто можна було почути заклики до протидії такому курсу майора Баклі. Але останній був консервативним у своїх поглядах і як в армії не відходив від своєї лінії і продовжував гнути її далі.
Не забував майор Баклі і про свої армійські звички : сувора дисципліна, повна заборонна куріння і жорсткі штрафи за порушення, певні обмеження мав і вільний від тренування особистий час гравців. Коли через хворобу ясен помер екс-голкіпер « Вулвз» Джордж Ноел то головний менеджер команди змусив всіх гравців які мали зубні протези кожного півроку проходити обов’язкове обстеження. В 1929 р. після поразки в третьому раунді Кубка Англії від аутсайдера « Мансфілд Таун» Баклі був настільки розлючений, що змусив весь склад команди бігти крос по центру Вулвергемптона в людний день. Також одного разу майор сам запустив серед журналістів чутку, що гравцям «вовків» систематично колють якийсь екстракт із мавп’ячих заліз.
Якби то не було, і як би не звучало, але методика майора Френка Баклі працювала і вже 1932 р. « Вулвергемптон» знову повернувся до еліти англійського футболу. Перші сезони по поверненню складалися важко, але згодом «вовки» стали повноцінними претендентами на Чемпіонство. В сезонах 1937/38 та 1938/39 вони ставали срібними призерами та вже чекали наступного сезону для омріяного Чемпіонства, але на заваді став початок Другої світової війни. Перед її початком майор Баклі встиг зробити найголовнішу справу – зробив капітаном команди 21-річного Стена Калліса ,та підтягнув до основної команди 15-річного Біллі Райта. Тоді ще ніхто не здогадувався наскільки далекоглядним є це рішення, бо перший стане наслідником справи майора Баклі, а другий – найвидатнішим гравцем клуба. Але це все буде після закінчення війни.
Епоха Калліса та перші тріумфи
Футбольні змагання в Англії після закінчення Другої світової війни розпочалися відносно швидко і вже влітку 1946 р. стартував новий сезон Футбольної ліги. Він виявився драматичним на події та інтрига жила до останнього туру, в якому Ліверпуль обігнав лише на одне очко « МЮ» Метта Басбі та « Вулвз». Цей період в Англії відзначався багатьма цікавими командами : « Ньюкасл» з його кубковим характером та енергійним нападником Джекі Мілберном, « Блекпул» з досвідченим складом на чолі з першим володарем Золотого М’яча сером Стенлі Метьюзом, про « МЮ» та « малюків Басбі» знають і по нині. « Портсмут», « Бернлі», « Болтон» та « Вест Бровміч Альбіон» були міцними командами які завжди створювали проблеми лідерам. В 1948 р. новим менеджером « Вулвергемптона» стає колишній капітан команди та учень майора Баклі Стен Калліс. І це було найголовніше рішення керівництва « Вулвз» - так розпочався найуспішніший період « вовків».
Граючи під керівництвом Френка Баклі майбутній менеджер « Вулвз» майстерно вбирав в себе армійську дисципліну та витримку, розвивав у собі лідерські якості та міцний характер. Коли 14 травня 1938 р. в столиці Третього Рейху Берліні відбувався матч між збірними Німеччини та Англії, то Калліс був єдиним зі своєї збірної хто відмовився виконувати нацистське вітання перед початком матчу, адже майор Баклі вчив власним прикладом, що лідер завжди має власну думку та не підлаштовується під інших. Як і свій наставник Стен мав армійський досвід – під час Другої світової служив в регулярній армії та часто влаштовував виставкові футбольні матчі серед професійних гравців які служили на фронті.
Від Калліса очікували багато, і він почав дуже стрімко. Як і в часи Баклі основою тренувального процесу « Вулвз» стали сувора дисципліна та відмінна фізична форма. Не балував новий менеджер і недавніх партнерів по команді – ніякого панібратства, повна рівність всіх гравців команди і субординація. Для кожного гравця він розробив нормативи з бігу на різні дистанції та в стрибках у висоту. Для того, щоб виконати всі вимоги, футболіст отримував 18 місяців. Не виконав нормативи, можеш бути вільний, якими би вагомими не були твої заслуги. Стен Калліс не приймав жодних суперечок, та інколи міг гримнути по-військовому на когось з найговіркіших гравців. Лайливих слів Стен ніколи не вживав, але і без цього міг швидко та зрозуміло донести суть своїх претензій до людини.
У свій перший сезон під керівництвом Калліс став наймолодшим тренером, який виграв Кубок Англії на « Уемблі » , коли «Вовки» обіграли «Лестер » і виграли свій перший великий трофей з 1908 року.
Багато хто вважав, що « Вулвз» 50-х рр. грав у доволі простий та дещо «примітивний» футбол, деякі експерти вважають, що саме ця команда і стала синонімом терміну « бий-біжи», але знаючі спеціалісти завжди високо оцінювали роботу Калліса на посту менеджера. Він не вигадував нового, але вдало знав слабкі місця в тактиках інших команд : команди не оборонялися централізовано, кожен гравець був прив’язаний до позиції на полі і все сходилось лише до переваги у єдиноборствах. Про « підстраховку» партнера тоді мало хто думав, бо кожен мав лише власну задачу на полі. Роль останнього захисника тоді знав напевне лише коуч « Шеффілд Юнайтед» Джо Мерсер. На противагу їм Калліс робив зі своєї команди одне ціле, а не одинадцять різних гравців на полі. Кожен гравець «Вулвз» повинен був не лише створювати тиск на суперника та грати в прессинг, але робити так щоб мати змогу запропонувати своєму товаришеві по команді варіанти для створення та стрімкого розвитку атаки.
Саме менеджер « Вулвз» один з перших зрозумів, що із розвитком футбольної тактики роль півзахисника стає більш вагомішою, аніж нападника. Він вимагав, щоб м'яч опинявся у вільних зонах оборони супротивника якнайшвидше. Зрозуміло, що для цього кожен півзахисник має перебувати у чудовій формі, адже йому потрібно встигнути відпрацювати в обороні та підтримувати нападників, які володіють м'ячем. Центрфорвард Рой Свінбурн, флангові нападники Джиммі Маллен та Джонні Хенкокс бездоганно вміли притримати м'яч до підходу до основних сил. Перший, хто підключався до атаки, а їм найчастіше виявлявся Броудбент, одразу ж йшов на допомогу гравцеві, який володіє м'ячем. Надалі атака розвивалася, як правило, флангами.
Калліс як колишній захисник чудово знав, що оборонятися, коли суперник по флангах прорвався до лінії воріт, набагато важче, ніж під час передач із глибини поля. Завжди існує ймовірність, що команда, що обороняється, упустить підключення когось з півзахисників із глибини поля. Хенкокс зазвичай виконував м'які націлені подачі, Маллен практикував потужні простріли. Як навчав видатний футбольний теоретик Чарльз Ріп, до порад якого прислухався Калліс, чим частіше м'яч виявляється у штрафному майданчику суперника, тим більше шансів забити гол.
У складі «Вовків» були такі видатні на той час гравці оборони, як капітан збірної Англії Біллі Райт та воротар Берт Вільямс, проте головною перевагою команди була атака. «Вулвз» показували гру наступальну та агресивну. У період з 1957 по 1961 роки «Вулверхемптон» чотири сезони поспіль забивав більше ста м'ячів у чемпіонаті. За 16 сезонів роботи Калліса "Вовки" відрізнялися в середньому 88 разів за чемпіонат.
Сезон 1953/54 став знаковим для « вовків» - перший чемпіонський трофей. Довгоочікуваний тріумф лише розпалив апетит у вожака цієї зграї і Стен Калліс вже обмірковував про Європу. Про неї мав думки і майор Френк Баклі, але Футбольна Федерація Англії не дала дозвіл для проведення ігор в Європі, через « збільшення випадків видалення гравців з поля». Доволі дивне формулювання ,але в тій часи багато чого дивного було. Тим часом Калліса осягнула нова ідея – міжнародні товариські матчі для збільшення казни « Вулвз» та збільшення статусу клубу на міжнародній арені.
« Чемпіонство Світу» та реванш за Збірну Англії
Міжнародні товариські матчі на той час для англійських клубів та вболівальників було чимось незвичним. Всіх цікавили насамперед внутрішні змагання, та і більшість вважала клуби з інших куточків Європи та світу надто слабкими та нецікавими для глядача. Іншої думки був Стен Калліс, який відразу ,що це необхідно як для фінансового благополуччя команди ,так і для розвитку складу. Він зрозумів, що товариські матчі можна організовувати посеред тижня, для того щоб не чіпати календар чемпіонату, та використовуючи при цьому штучне освітлення. Окрім додаткового заробітку на квитках, телебачення теж було зацікавлене у трансляції цих матчів, тим більше ,що окрім фіналів Кубка Англії футболу на тогочасних телеканах Англії було вкрай мало.
Перший міжнародний матч « Вулвз» зіграли 30 вересня 1953 р. проти збірної колонії Південно- Африканського Союзу ( майбутня ПАР), матч закінчився перемогою « вовків» з рахунком 3:1. Варто зазначити, що ще в 1951 англійська команда влаштувала турне по містам цієї британської колонії справивши незабутнє враження на місцеве населення. Потім була перемога 2:0 у матчі проти «Селтік» Глазго та прикра поразка іншій шотландській команді – « Абердін» вдома зумів переграти «вовків» 5:3. Проте Калліс розумів, що ці матчі не мали того інтересу про який він думав і почав підшуковувати більш «екзотичних» опонентів.
10 березня 1954 року відбувся матч між « Вулвз» та аргентинським « Расінгом». Цей поєдинок викликав великий інтерес як серед вболівальників так і серед журналістів. Тренував тодішній « Расинг» срібний призер першого чемпіонату світу з футболу та відомий аргентинський гравець Гільєрмо Стабіле. « Вовки» перемогли 3:1,а Калліс зрозумів, що це початок до визнання його та його команди серед європейських прихильників футболу. Після « Расинга» вони грали матчі з австрійцями « Фьорст Вієн», « Маккабі» з Тель-Авіву, також вони мали декілька матчів проти двох радянських команд з москви ( бажання згадувати їхні назви особливо немає). Ці матчі підживлювали «вовків» та додавали рейтингу в Європі. А товариський матч проти угорського « Гонведа» став по своєму « чемпіонським».
Варто згадати, що в 50-ті роки ХХст. Збірна Угорщина була однією з найсильніших команд не лише Європи ,а і Світу. Її склад вражав : Ференц Пушкаш, Шандор Кочіш, Золтан Цибор та ін. За рік до цього угорці, які на той момент були олімпійськими чемпіонами і не програвали 24 матчі поспіль, нанесли важку поразку збірній Англії на Уемблі з рахунком 3:6,а через півроку завдали ще більшого болю англійцям в Будапешті – розгром «трьох левів» 7:1. Основний кістяк тієї «золотої команди» Угорщини складали саме гравці « Гонведа», тому додаткової мотивації гравці « Вулвз» перед цим матчем не шукали.
13 грудня 1954 р. відбувся матч « Вулвергемптон» - « Гонвед». Близько 55 тисяч на трибунах « Моліне», безліч анонсів та пряма трансляція від ВВС - тоді ніхто не згадував товариський статус матч, для багатьох цей матч був наче фінал Чемпіонату Світу. «Вулвз» було важко контролювати «оманливу, постійно змінювану тактику» «Гонведу» , яка варіювалася від атаки через фланги до довгих ударів по м’ячу, а потім переходу на короткі паси, при цьому воротар «Вулвз» Берт Вільямс витримував тиск. Через 14 хвилин угорці вже вели рахунок: спочатку Шандор Кочіш пробив головою після штрафного удару Ференца Пушкаша , який Рон Флауерс забив за фол , а другий удар відбувся після того, як м’яч, проведений з правого флангу, знайшов Кочіша, який зіграв на Ференца Мачоса за «вправний удар». «Вулверхемптон» мав серію моментів, але голкіпер «Гонведа» Лайош Фараго зміг відбити м’яч.
У перерві тренер «Вулвергемптона» Стен Калліс попросив персонал клубу та учнів, у тому числі Рона Аткінсона , полити поле, намагаючись зробити поле заболоченим, щоб «Гонвед» не міг грати у свій «чудовий» футбол.Після фолу, зробленого Яношем Ковачем ,Джонні Генкокс реалізував пенальті через чотири хвилини після перерви, зробивши рахунок 2–1. «Безперервний тиск» Вулвергемптона почав окупатися, коли Свінборн оформив дубль за дві хвилини та виграв гру для «вовків» : він забив головою на 76-й хвилині та завершив добре відпрацьований рух, обидві гольові передачі віддав Вілшоу. Аткінсон вважав, що вказівки Калліса у перерві не тільки допомогли тактиці «Вулвз» з довгим м’ячем спрацювати, але й перешкодили імпульсу «Гонведа» та зупинили можливий поразку з рахунком 10–0. Перемога 3:2, реванш за Національну збірну та феєрія серед англійських вболівальників. Наступного ранку газета Daily Mail вийшла з красномовним заголовком « Вулвергемптон – Чемпіони Світу». Ця фраза дещо заціпила головного редактора французької газети « I'Equipe» Габріеля Ано і той почав створювати проект майбутнього Кубка європейських чемпіонів.
У 1958 і 1959 роках «Вулверхемптон» знову став чемпіоном, а третій поспіль титул команда неймовірно упустила у боротьбі з «Бернлі». Однак золотий період « Вулвз» вже поступово закінчувався, що стало особливо помітно по матчах за Кубок чемпіонів. Тактичні рішення Калліса більше не були актуальними. Європейські та найкращі англійські команди відмовлялися від старих принципів гри в обороні, і стиль «Вулверхемптон» ставав архаїкою. Саме це зазначив наставник «Барселони» Еленіо Еррера, коли на початку 1960 року його команда в рамках КЕЧ розірвала «Вулвз» на шматки - 4:0, 5:2.
В серпні 1964 р. керівництво « Вулвз» вирішило припинити співпрацю з Стеном Каллісом. Свою роботу він зробив сповна – вболівальники та експерти до сих пір вважають Стена найкращим коучем в історії « вовків», тим більше після закінчення його епохи «вовки» в той самий сезон вилетіли до нижчого дивізіону та довго не могли повернутися в еліту. На початку 70-х був ще один позитивний період в стані « Вулвз»: 4 місце в сезоні 1970/71, дві перемоги в кубку Ліги 1974 та 1980,а також фінал кубку УЄФА , який закінчився поразкою « Вулвз» 2:3 « Тоттенгему» ( так «шпори» колись вигравали трофеї). Проте часи коли кожен другий підліток з Англії був зачарований грою « вовків» лишилися історією.
