Українці домінують у любительському ММА, але не в професійному. Як це змінити? Розповідають учасники процесу.
«Чи матимемо ми колись свого чемпіона UFC? Що для цього має змінитись?»: риторичні питання, які протягом останніх років дедалі частіше виникають у головах вітчизняних фанів ММА.
Дійсно, Україна має для цього ресурс. Чемпіоном Bellator не так давно був наш Ярослав Амосов. Успіхи у боксі, вільній боротьбі та дзюдо – звичне явище. Маємо ми й непоганих аматорів саме у змішаних єдиноборствах. Наприклад, збірна України нещодавно виграла медальний залік ЧЄ. Але в UFC поки лише три представники нашої держави: Ігор Потєря, Марина Мороз та канадсько-український боєць Сергій Сідей.
Тож спробуємо розібратись, що необхідно аби бійців із синьо-жовтим прапором за океаном ставало дедалі більше. Про це розмовляємо з чемпіоном Європи серед аматорів та виконавчою директоркою WWFC.
«В Україні потрібна велика ММА-платформа. А ще ліпше – декілька невеликих, але хороших промоушенів».
Так вважає чемпіон України з панкратіону, чемпіон Європи та триразовий переможець чемпіонату Польщі з ММА серед любителів, а також переможець європейської першості з джиу-джитсу за версією АСВ Петро Яблоновський.
Зараз 35-річний спортсмен перебуває у рідному Кам'янці-Подільському, де протягом останніх двох років очолює академію змішаних єдиноборств «Архангел». За час тренерської роботи наш співрозмовник уже виховав чемпіона Європи з ММА серед дітей віком до 17 років Артема Олійника та бронзову призерку чемпіонату світу з Комбат Дзю-Дзюцу Яну Безпалову.
– Петре, у вас доволі великий список досягнень в любительській кар'єрі, але професійний рекорд в ММА – 0:0. Чому так сталось?
– Це перша проблема розвитку ММА, тоді вона стосувалась навіть не України, а СНД. З кінця 00-х я кілька років бився в напівпрофесійних поєдинках, які в рекорд не йдуть. Річ у тім, у той час найбільшою лігою регіону була російська М-1 Global, де найбільшою ваговою була легка (до 70 кг), а я боєць категорії 61 кг. Це була доволі прикра ситуація, оскільки в напівпрофесійних боях я мав непогану серію перемог, але вони у рекорд не йдуть.
З часом в М-1 відкрили вагові 66 та 61 кг. І мені запропонували дебютувати у бою з нинішнім претендентом на титул UFC, а тоді також дебютантом Мовсаром Євлолєвим. Однак, за два тижні до бою я порвав хрестоподібні зв'язки коліна. Приїхав додому й більше до Росії не їздив, адже вони починали свої злочинні дії проти України.
– Далі ви тренувались в Польщі, але так і не побились у професіоналах…
– Так, з часом я залікував травми й в 2017-му знайшов клуб в Ольштині, де тренувались Йоанна Єнджейчек та Мамед Халідов. Це був цікавий період. Йоанна саме мала очолити TUF в кінці якого відстоювала титул чемпіонки UFC в бою проти Клаудії Гадельї. Два тижні я в неї був в кемпі, стояв в парах.
Але в Ольштині для мене було кілька нюансів. З однієї сторони - невелике місто, яке дає тобі менше можливостей. З іншого - специфіка залу, де були спортсмени переважно вагою від 80 кг. Тому спаринг-партнерів для мене майже не було.
Повернувся додому, а потім поїхав до Варшави у «Warszawskie Centrum Atletyki». Там не було бійців з UFC, Ян Блахович лише згодом потрапив, але конкуренція серед легких вагових категорій – висока. Жодного професійного бою не провів, оскільки протягом всієї кар’єри був травматичним і мав багато зривів поєдинків. Іноді знімались опоненти, іноді – я.
– Петре, наразі тема виступів у Польщі доволі цікава ще й через значне зменшення ММА-турнірів в Україні. Після початку повномасштабної війни багато наших «файтерів» змушені битись саме у сусідній країні. Однак, як українцю адаптуватись там і знайти собі гідний заробіток без наявності хорошого контракту з UFC, чи бодай з KSW?
– Насправді, в Європі рятує те, що це не Америка (посміхається). У США дуже великі податки. В Польщі цього немає. Але навіть хлопці які б'ються в UFC, але не на топовому рівні – змушенні працювати.
Коли я був у Варшаві там допомагали знайти роботу. Часто десь в охороні. Щодо витрат, то наприклад, в 2017 році, перебуваючи у польській столиці, я знімав кімнату в трикімнатній квартирі. Платив за неї 1500 злотих. Загалом на прожиття витрачав десь 600 євро у місяць.
– Скільки коштувала там підготовка до змагань?
– Не пам’ятаю. Але не великі гроші. Адже у Warszawskie Centrum Atletyki спаринг-партнери самі приїздили. Зараз я змушений возити вихованців в інші міста. От так тоді й туди приїздили з різних куточків Польщі.
– Зупинимось на тренерському аспекті. Наразі ви розвиваєте Академію ММА. Чому такий формат тренувань стає дедалі популярнішим серед охочих стати бійцем?
– Зараз цей вид спорту сильно змінився. Коли я починав займатись – потрібно було стартувати з інших єдиноборств, а також паралельно виступати на змаганнях по греплінгу та в інших дисциплінах. Зараз академії ММА дають всебічний розвиток.
Однак, попри це я й зараз схвально ставлюсь до того, що деякі з моїх підопічних займаються у секції вільної боротьби. Самбо й дзюдо – теж добре, але там своя специфіка.
– Коли найліпше стартувати у заняттях змішаними єдиноборствами?
– Нижнього значення уже немає. Усе йде до того, що в певний момент ММА стане олімпійським видом спорту. Під це й підлаштовуються правила. Наприклад IMAF (Міжнародна федерація бойових мистецтв – прим. О.Щ.) прибрав удари в голову в змаганнях спортсменів віком до 18 років. Тепер під час дитячих турнірів усе базується на греплінгу та боротьби. Це значно знизило травматизм.
Зараз, в Україні, на дитячих змаганнях серед 8-9-річних дітей у ваговій категорії може бути 20-25 учасників. Аби виграти змагання у 8 років треба здобути 4 перемоги. Це демонструє велику конкуренцію. Тому ми й тричі поспіль виграли залік чемпіонату Європи. Але це усе лише до 18 років.
– Що змінюється потім? Адже багато хто з юних спортсменів не потрапляє на професійний рівень.
– У нас талановиті діти, а також є багато хороших молодих тренерів. Окрім цього, ММА набирає популярності чого не було, коли я ріс. Далі ми відстаємо, а з 20-річного віку починаються великі проблеми. Річ у тім, що в Україні немає великого ММА-майданчика, як, наприклад, польський KSW.
У 2017 році був на турнірі KSW 39, який очолював бій Мамеда Халідова проти Бориса Маньковського. Організатори змогли вщент забити 58-тисячну арену. Це показник рівня та популярності. Там багато вболівальників таке враження, що не знають про існування UFC, але про Халідова і KSW – так.
Для того аби потрапити в KSW ти набиваєш рекорд в локальних лігах, яких там безліч. В Україні, на жаль, подібного немає. Нещодавно WWFC влаштовувало турнір (WWFC 22 Carpatian Fight Night, який відбувся 7 квітня в Буковелі – прим. О.Щ.), але, на жаль, це зовсім не той масштаб який був у них до повномасштабного вторгнення.
– Зараз у вашій Академії тренується понад сотня дітей. Чи є серед них ті спортсмени які можуть пробитись на високий професійний рівень?
– Звичайно. І для них шлях один – зв’язки з локальними промоушенами.
– У Польщі?
– Так. Звісно, там буде проблема у зв’язку з тим, що поляки хочуть розвивати місцевих спортсменів. Але в Україні наразі не вистачає людей, які зацікавлені у спонсорстві локального ММА. А вивести цю справу в плюс у нашій країні дуже важко.
Зараз у Польщі, звісно, більше шляхів для розвитку ніж в Україні. Проблема одна – потрібно потрапити у хороші тренерські руки, а у них своїх спортсменів багато. До того ж, найсильніші ліги хочуть бачити медійних бійців. Наприклад, недавно UFC взяло Мухаммада Мокаєва. Ми розуміємо що він не британець. Але все ж за нього британська публіка вболіває і він може принести організації більше грошей ніж хтось з України.
– А наскільки важливо мати грамотного менеджера?
– Це має колосальну вагу. Можна бути хлопцем, який усіх розриває в аматорах, але якщо не знайдеш людину здатну грамотно вести твою кар’єру – з часом скажеш: «та навіщо воно мені потрібно. Ліпше почати щось заробляти в інших сферах?». Для того аби такого не було в Україні й потрібна велика ММА-платформа. А ще ліпше – декілька невеликих, але хороших промоушенів.
«Після перемоги зробимо грандіозний івент на Олімпійському, запросимо Ріанну і відсвяткуємо перемогу».
Кілька років тому в статусі потужного вітчизняного ММА-майданчика закріпилась ліга WWFC, якв відкрила шлях до UFC для Ігоря Потєрі, Романа Долідзе та Дениса Бондара. Проте, ковід та повномасштабне вторгнення росіян сильно скоротили кількість турнірів під егідою WWFC. Про те, як ліга переживає ці труднощі нам розповідає її виконавча директорка Наталія Шатернікова.
– Пані Наталіє, якими найбільшими складностями зіштовхнулось керівництво WWFC на етапі становлення організації?
– Ліга WWFC була створена у 2013 році. Ми одразу заявили про амбіції стати провідним промоушеном України та одним із найсильніших в Європі. На своєму піку наша організація займала 5 місце в Європі та 13 у світі. Турніри у Палаці Спорту збирали по 8000-10 000 вболівальників, а рейтинги трансляцій на загальнонаціональних каналах показували стабільно високі показники.
Перший турнір ми провели у Молдові, також наші івенти бачили глядачі у Франції, Люксембургу та Румунії. Але основним майданчиком завжди була Україна. На початку становлення ми не відчували серйозних труднощів. У нас була команда професіоналів, плюс лідерські якості президента ліги Володимира Теслі, який всіх організував, дозволяли робити серйозний ривок з самого початку. Завдяки правильно побудованій стратегії та комунікації ми мали хорошу спонсорську підтримку від провідних партнерів не тільки України, але й світу.
Спортивні події в Україні вийшли на зовсім інший рівень. Оскільки ми проводили не лише бої - у нас були численні фотозони, червоні доріжки, лаунж та віп-зони, відомі артисти, селебріті. Це підняло планку для всіх учасників ринку, ми задали тренд. Плюс заповнені зали та тисячі проданих квитків теж створювали фінансову підтримку, якої було достатньо щоб ліга могла нормально функціонувати. Ми запрошували сильних бійців з різних країн, вкладали кошти в розвиток найперспективніших українських бійців, з якими ліга підписувала контракт.
– Коронавірус на певний час закрив спортивні арени для вболівальників. Наскільки це вдарило по економічній складовій професійних ліг?
– Перші серйозні труднощі почалися якраз зі стартом коронавірусу. На трибуни вже не можна було залучити людей, втратився сам елемент яскравості. В один момент ми цього позбулися. Коли до тебе на захід приходить з мікрофоном Катерина Осадча, та інші відомі особистості, зрозуміло, що це набагато краще продається не лише для гладачів, але й спонсорів.
Але ми не зупинилися і пристосувалися до нових умов – як і весь світ змістивши фокус на онлайн. Ми підписали контракт з компанію Fight Globe – світовий бродкастер файт контенту, уклали угоду з Мегого, зменшили локації до максимально допустимих з точки зору вимог МОЗ, та збільшили кількість турнірів. Виникли труднощі з логістикою міжнародних бійців, а також збільшився ризик зриву поєдинку в зв'язку з позитивними результатами тестів на Covid перед турніром. Це переформатувало концепцію, але ми були флексібл (посміхається).
– В рамках WWFC планувалось запровадження системи PPV? Чи лише трансляції на Megogo?
– У світі ми уже працюємо за системою. Зокрема через розповсюджувача файт-контенту, компанію Fight Globe, яка є провідною у світі єдиноборств, а також з Fight Spirit і SPI Fight Box. Але, глобально, наша українська аудиторія тільки починає звикатися з думкою, що за якісний контент необхідно платити. Закордоном – це норма. Для нас – за довгий, пострадянський час не контрольованих законно піратських сервісів, розповсюдження зламаних посилань на трансляції і повне незахищеність необізнаність в області авторських прав сформували думку про те, що не потрібно платити за те, що можна подивитись безкоштовно. Але ми впевнено йшли в напрямку PPV на українському ринку до початку повномасштабного вторгнення.
– В 2021 році відбулось одразу 3 турніри WWFC в Молдові. Чи був інтерес до ліги в інших країнах? Можливо готувались івенти й закодоном?
– На початку своєї діяльності ми проводили заходи у Люксембурзі та Франції, а окрім Молдови це також була й Румунія. Потім зосередились переважно на Україні, якщо вести мову про великі номерні турніри.
Зараз є бажання провести захід закордоном, і зібрати якомога більше коштів на підтримку ЗСУ. Оскільки ми бачимо, що наприклад, у жовтні змогли акумулювати 720 тисяч гривень на підтримку армії - через продаж квитків, благодійний аукціон, донати вболівальників. Нам хочеться суттєво збільшити цю суму. Не будемо відкривати всіх секретів, слідкуйте за нашими новинами.
– Наскільки я розумію, за час повномасштабної війни відбулось 3 турніри WWFC. Чи є план розвитку ліги на післявоєнний час? І чого можна очікувати поки ведуться бойові дії.
– Зараз найважливіше, щоб закінчилась війна. Думаю, що мало хто точно скаже, як він бачить свою роботу у найближчі роки. Дуже багато залежить від економічної ситуації в країні, ситуації на фронті, ситуації з енергетикою. Ми в будь-якому випадку не зупиняємось, пристосовуємось до нових викликів і продовжуємо розвивати спорт в Україні.
Після Перемоги зробимо грандіозний івент на Олімпійському, запросимо Ріанну і відсвяткуємо Перемогу. Але зараз всі зусилля треба направити на допомогу Українї. В будь-якому випадку продовжуємо працювати, виховувати бійців, доводити їх до серйозного рівня, щоб вони мали змогу переходити у найкращі світові промоушени. Спільно із федерацією UF MMA розвиваємо змішані бойові мистецтва в Україні. Наприклад, з 12 по 20 травня у Словаччині відбудеться Чемпіонат Європи з ММА міжнародної Федерації GAMMA. Наша федерація відправляє туди серйозний десант: 91 спортсмена до віком 18 років та 21 дорослого. Серед цих людей обов'язково будуть ті хто у майбутньому підпише контракт із WWFC.
Наші бійці надзвичайно сильні та перспективні. Торік, наприклад, виграли в загальному заліку Чемпіонат Світу U18. Це все робота тренерів, функціонерів. Навіть якщо зараз не вдається проводити шоу та змагання на попередньому рівні, робота все одно триває. І ми впевнені, що вона дасть результат.
Фото: соціальні мережі Петра Яблоновського та Академії ММА "Архангел", особистий архів Наталії Шатернікової.
